Перська затока опинилася в центрі нової ескалації: поєднання повітряних ударів США та Ізраїлю, смерть верховного лідера Ірану Алі Хаменеї та загроза внутрішніх заворушень створили безпрецедентну для Ісламської Республіки ситуацію, порівнянну хіба з моментом її заснування 1979 року. Експерти зазначають, що тепер від подальшого розвитку подій залежить не лише військова динаміка, а й політичне майбутнє країни
Про це розповідає Poltava Today
Стратегія США: обмежена зміна верхівки, а не повалення режиму
За оцінками американських аналітиків, нинішня адміністрація не прагне наслідувати масове державотворення, яке спостерігалося після операцій в Іраку та Афганістані. Натомість ідеться про цільові удари й політичний тиск, спрямовані на ослаблення здатності керівництва Ірану до консолідації влади й швидку зміну у верхівці, що полегшила б подальші переговори та міжнародний тиск.
Фактично перші удари були націлені не лише на інфраструктуру, а й на керівні ланки — попередні операції завдали втрат серед високопоставлених військових і духовенства, які могли б претендувати на наступництво. Це, на думку частини аналітиків, покликано знизити оперативну здатність режиму й створити політичні можливості для внутрішніх змін.
Водночас у Вашингтоні зростає скепсис щодо спроможності організованої опозиції в діаспорі стати одиним гарантовано дієвим лідером змін. Раніші спроби координувати вигнані групи та представників опозиції показали їхню розрізненість і внутрішні суперечності, тож американська стратегія, за словами експертів, більше орієнтована на створення вищезазначених «вікон можливостей», а не на пряму іноземну інтервенцію для встановлення нового уряду
Чим більше обмежені високопосадовці, тим вищі шанси, що іранці зможуть взяти ситуацію у свої руки
Представники адміністрації та зовнішньополітичні аналітики підкреслюють: надання «можливості» іранцям діяти — не те саме, що повна зміна режиму силами США. У разі, якщо внутрішні сили не скористаються створеним шансом, це вважатиметься втраченою нагодою, однак адміністрація не обіцяє автоматичного демонтажу Ісламської Республіки.
Питання наступництва та ризики розколу
Дебати навколо майбутнього Ірану посилює невизначеність із наступництвом після смерті Алі Хаменеї. Аналітики наголошують, що нинішня ситуація відрізняється від 1989 року: тоді перехід влади пройшов у відносно мирних умовах і за участі впливових політичних фігур, тепер же країна перебуває у стані війни, а суспільне невдоволення тліє під поверхнею.
У Тегерані сформовано тимчасову раду керівництва за участю президента та представників духівництва й судової системи. Офіційна риторика має на меті продемонструвати наступність та стабільність, але за нею криється глибока невизначеність щодо того, як саме внутрішнє керівництво інтерпретує наміри США і який сценарій воно обере — витримати точкові атаки чи шукати шлях до компромісу.
Певні повідомлення про усунення окремих колишніх політиків викликають підозри в наявності ширшої стратегії переформатування керівництва після конфлікту, причому така стратегія може включати не лише військові заходи, але й політичні рішення всередині еліт. Проте явних ознак неминучого розпаду режиму наразі експерти не фіксують.
Колишній очільник розвідки та командувач сил у регіоні зауважує, що подальші переговори можуть відбуватися у форматі «переможці і переможені», оскільки значна частина засобів ППО та протиракетної оборони Ірану була послаблена, натомість Тегеран зберігає можливості для асиметричної відповіді — балістичні ракети, крилаті ракети і безпілотники.
Військовий баланс і регіональні наслідки
На військовому рівні нинішні операції характеризують як високоінтенсивний обмін ударами на великих відстанях. США наростили присутність у регіоні, зокрема значні морські групи й авіаносці, що є однією з найпомітніших концентрацій сил за останні роки.
Перші удари, на думку військових експертів, послабили іранські системи командування й управління, а також частину протиповітряної оборони, знизивши бар’єр для подальших операцій. Водночас Іран має ресурси для удару у відповідь, а також мережу регіональних проксі, участь яких у масштабних сутичках могла б радикально змінити динаміку конфлікту.
Експерти звертають увагу: значна частина майбутнього залежатиме від політичних рішень, кількості доступних боєприпасів та готовності союзників підтримувати операції. Якщо регіональні угруповання, як-от хусити чи інші проксі, долучаться до широкомасштабних дій, це може стати переломним моментом, що розширить конфлікт за межі Перської затоки.
Зрештою, аналітики погоджуються, що подальші кроки визначатимуться не лише військовими можливостями, а й політичною волею лідерів у Тегерані та Вашингтоні, а також реакціями громадян Ірану на створені можливості й зовнішній тиск