У селі Жуки, що входило до складу Полтавської полкової адміністрації, 355 років тому народився знаменитий літописець та козацький історик Самійло Величко. Він відомий своєю працею, яка стала важливим джерелом інформації про козацьку добу в Україні. Сьогодні, опираючись на матеріали Українського інституту національної пам’яті, розглянемо менш відомі факти з його життя, а також його державницькі погляди, підтримку антимосковського руху та семирічне ув’язнення у царській в’язниці.
Про це розповідає Poltava Today
Роль Самійла Величка в українській історії
Існувала думка, що Величко міг бути вигаданою особою. Однак, архівні документи підтверджують його реальність: знайдено лист канцеляриста Запорозької Січі до Величка. Це свідчить про те, що він був не лише підписом під літописом, а справжньою історичною особою. Його батько, Василь Величко, також був освіченим козаком, що сприяло формуванню любові Самійла до книг.
Дослідники стверджують, що Величко володів українською канцелярською мовою, а також численними іноземними мовами, що дало йому можливість навчатися в Києво-Могилянській академії. Військові канцеляристи, до яких належав і Величко, формували українську адміністративну еліту. Від 1700 року він працював у генеральній військовій канцелярії.
Літопис Величка та його значення
Протягом свого перебування у військовій канцелярії, Величко почав колекціонувати історичні документи, що призвело до написання його головного твору — Літопису. Поштовхом до створення цього масштабного твору стали побачені жахи Руїни на Правобережжі, які спонукали його до досліджень історії Гетьманщини.
Величко не лише збирав документи, а й коментував їх, створюючи свій власний наратив про історію України. Його праця має важливе значення для розуміння української ідентичності та боротьби за незалежність. Цікаво, що у Літописі Величко зміг зберегти портрет Івана Мазепи, коли багато зображень були знищені за наказом Петра І.
«Літопис Величка — це праця, яку можна порівняти з «Історією України-Руси» Михайла Грушевського», — зазначає історик Олександр Алфьоров.
Величко був свідком важливих подій в українській історії, зокрема Батуринської різні та наслідків міждержавних конфліктів. У 1708 році він став свідком розгрому Батурина, що призвело до численних жертв серед цивільного населення. Протягом семи років він перебував в ув’язненні, але продовжував працювати над своїм літописом.
Після звільнення Величко повернувся до активної роботи, відновивши свої дослідження та редагування своїх матеріалів, зберігаючи історичні свідчення для майбутніх поколінь. Він помер у селі Жуки під Полтавою, залишивши по собі невмирущу спадщину української історіографії.