180-річчя від дня народження Василя Милорадовича цьогоріч відзначається на державному рівні за ініціативи Українського інституту національної пам’яті. У межах вшанування життя й творчості видатного фольклориста, етнографа, історика, поета й перекладача у закладах культури Лубенської громади пройшла низка просвітницьких заходів. У 2022 році в ході деколонізаційних процесів Лубенська міська рада ухвалила рішення про присвоєння імені Милорадовича одній із вулиць міста, що підкреслює тісний зв’язок дослідника з Лубенщиною.
Про це розповідає Poltava Today
Заходи в Лубенській громаді
В Лубенському краєзнавчому музеї імені Г. Я. Стеллецького відбулося просвітницьке зібрання, спікеркою якого була директорка закладу Тетяна Сафронова. На заході обговорювали життя Милорадовича, його наукові інтереси та вплив на дослідження місцевої культури.
У публічній бібліотеці імені Володимира Малика бібліотекарі Сніжана Кириченко та Марина Кононенко на засіданні клубу “У дружньому колі” розповіли про цікавинки з перебування Милорадовича на Лубенщині, про його твори та їхню вагу для нащадків. Філія № 1 міської бібліотеки для дорослих імені В. Леонтовича організувала виставку-портрет під назвою «Володар духовних скарбів».
«У 1890 р. лубенський мировий суддя вийшов у відставку і відтоді цілком присвятив себе улюбленій справі — збиранню, вивченню й популяризації культури рідної землі. Давні козацькі Литвяки стали й місцем його проживання, і батьківщиною душі, й об’єктом ретельних досліджень. Лубенський повіт видавався йому найбільш репрезентативним, бо тут на кінець ХІХ ст. ще збереглися питомі риси традиційного селянського життя, звучало українське слово», — зазначає дослідниця Віта Сарапин.
Життєпис і наукова спадщина
Василь Милорадович народився 13 січня 1846 року в селі Токарі на Полтавщині. Походив із козацького старшинсько-шляхетського роду. Дитинство провів на хуторі Пручаї поблизу села Сокиринці (нині Чернігівська область). Ще в юності звернув увагу на творчість Остапа Вересая та праці Пантелеймона Куліша, що вплинуло на його подальші зацікавлення в народознавстві й фольклорі. У 1869 році закінчив юридичний факультет Харківського університету зі званням кандидата юридичних наук.
Працював помічником присяжного повіреного в Полтавському окружному суді, а з 1875 до 1890 року — мировим суддею в Лубенському повіті. Завдяки посадовим обов’язкам він зустрічався з селянством, знайомився з його звичаями й обрядами, що зрештою спрямувало його до систематичних етнографічних досліджень та збирання фольклору.
Милорадович став відомим автором понад двадцяти праць з історії, етнографії і фольклористики, присвячених Україні та зокрема Полтавщині. Він регулярно публікувався в «Київській старовині», «Збірнику Харківського історико-філологічного товариства», «Літературно-науковому віснику», а також у місцевих газетах та інших періодичних виданнях. У 1890 році опублікував дослідження «Весільні пісні в Лубенському повіті Полтавської губернії», де зібрав 269 весільних пісень, зафіксував мовні особливості говірок та описав обряд традиційного українського весілля.
У 1898 році він підготував для Полтавської архівної комісії збірник народних казок Полтавської губернії, а пізніше виходили його праці «Замітки про малоросійську демонологію» (1899), «Малоросійські народні повір’я та розповіді про п’ятницю» (1902) і «Українські таємні знання та чари» (1913). У 1901 році вийшла робота «Українська відьма. Нариси з української демонології», де майстерно зібрані народні оповідання, легенди та перекази, пов’язані з демонологічними образами.
Дослідження Милорадовича охоплюють звичаї, обряди, історію церков і парафій, християнські та язичницькі вірування, особливості відзначення релігійних свят, народну медицину та мікротопоніми Лубенського повіту. У праці «Народні обряди й пісні Лубенського повіту» він подає матеріали про відомі народні пісні, зокрема жартівливу пісню «Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела», та вводить у науковий обіг поняття «народна онейромантика» для позначення досліджень сновидінь у фольклорі.
Декілька його збірок, зокрема «Веснянки и петрівки Лубенського повіту Полтавської губернії» та «Вечерничны и любовные песни Лубенского уезда Полтавской губернии», на тодішній момент зазнали цензурних заборон у російській імперії через побоювання популяризації української культури. Милорадович докладно описував народні дійства, зокрема щедрування та образ Маланки — центральної постаті новорічних ряжень, що супроводжувались музикою й багатою персонажністю.
Крім польових досліджень, Милорадович як поет і перекладач продовжував літературну діяльність: його поезія та переклади зʼявлялися в антологіях і періодиці. Він аналізував праці європейських і вітчизняних дослідників фольклору та соціальних наук, полемізував з окремими критиками й академіками щодо тлумачення народних творів.
У селі Литвяки на вигоні біля річки Сули Милорадович збудував два великих будинки з господарськими спорудами; один із будинків зберігся до наших днів. Помер навесні 1911 року і був похований у селі Литвяках.
Майбутні заходи з вшанування пам’яті Милорадовича та їхня програма плануються місцевими закладами культури Лубенської громади з урахуванням наукової спадщини дослідника та інтересу громадськості.
