Олександр, відомий серед побратимів під позивним «Одеса», ще до початку повномасштабної війни активно підтримував українських військових. У 2015 році, коли на сході України вже тривали бойові дії, він став волонтером, використовуючи свої підприємницькі можливості для допомоги армії.
Про це розповідає Poltava Today
«Я тоді займався бізнесом, але коли почалася війна, зрозумів, що просто працювати далі, ніби нічого не відбувається, — не варіант. Ми почали допомагати військовим — спочатку це були продукти, амуніція, а потім я зрозумів, що їм критично не вистачає матеріалів для бліндажів. Ми возили все — дерево, бетонні блоки, плівку, інструменти. Я особисто їздив на фронт, дивився, що потрібно, говорив із хлопцями, коригував, що везти наступного разу. Це була не просто «доставка» — це була реальна підтримка тих, хто стояв на нулі», — розповідає Олександр. Його маршрути пролягали через всю лінію фронту — від Щастя до Маріуполя, включаючи Чермалик і Павлопіль.
Підготовка до війни та нові навички
Олександр усвідомлював, що війна з росією тільки починається, тому почав готуватися заздалегідь. Він захопився високоточною стрільбою, придбав собі гвинтівку та почав вивчати балістику, оптику і тактику роботи снайперів. «Я бачив, що конфлікт затягується, і розумів, що просто волонтерством це не закінчиться. росіяни не зупиняться — вони підуть далі. Автомат — це добре для ближнього бою, але якщо хочеш бути ефективним, треба працювати на дистанції. Я почав тестувати різні калібри, купив хорошу оптику, розбирався, які патрони краще, вчився стріляти на різних відстанях», — ділиться досвідом Одеса.
Коли 24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабний наступ, він був готовий. Вранці заправив машину, одягнув військову форму, взяв зброю та вирушив до місця збору підрозділу територіальної оборони. Олександр згадує перший день війни: «Я не роздумував — все було готове ще до війни. Ми знали, куди йти, хто за що відповідає, що робити в перші години. Уже о 9 ранку я був у визначеному місці, де збиралися всі, хто міг воювати. Нас одразу відправили на оборону Запоріжжя, потім перекинули на правий берег Дніпра, в район Енергодара». Його підрозділ воював у складі запорізької бригади, яка беззмінно тримає передові позиції на всьому південному напрямку.
Повернення до бою
Під час служби в Донецькій області Олександр отримав важке поранення — уламок пройшов через руку, виникла загроза ампутації. Гвардієць ділиться: «Я не відразу зрозумів, що сталося. Спочатку просто відчув удар, а через хвилину побачив, що рука не працює. Було багато крові, і найгірше — усвідомлення, що можу її втратити. Мені сказали, що шанси зберегти кінцівку — майже нульові. Потім був важкий період — дев’ять місяців реабілітації, постійний біль, страх, що більше не зможу стріляти». Проте, зрештою, він зрозумів, що якщо зможе тримати зброю, зможе повернутися у стрій.
Олександр повернувся на фронт, але довелося боротися за визнання своєї придатності до служби. Врешті-решт його прийняли в підрозділ снайперів 17-ї бригади. Снайперська робота — це не лише стрільба, а й розвідка, правильне використання можливостей. Одеса усвідомлює, що сучасна війна змінилася — на полі бою з’явилися дрони, які частково виконують завдання снайперів. Олександр розповідає про специфіку роботи на полі бою: «БПЛА можуть скидати боєприпаси на 5–7 км углиб ворожих позицій. Вони корисні, але не можуть замінити снайпера повністю. Снайпер — це інше. Він може сидіти на позиції кілька днів, не зробити жодного пострілу, але дати такі дані, які врятують десятки життів». Снайпінг розвивається, і для ефективності потрібно знати все. «Це не просто влучний постріл — це розуміння бою. Але найголовніше для професійного снайпера — досвід. Без нього навіть найкраща гвинтівка нічого не варта», — зазначає Олександр.