Старший солдат Євгеній, уродженець Лубенського району на Полтавщині, пройшов шлях від роботи слюсарем у київському цеху з виготовлення електроламп до служби в інженерно-саперному взводі на передовій, а після поранення повернувся до роботи у Третьому відділі Лубенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП). Він був зарахований до резерву першої черги, неодноразово викликався на збори і 23 лютого отримав черговий виклик із Чорнух.
Про це розповідає Poltava Today
Мобілізація та перші місяці в роті охорони
26 лютого 2022 року, прибувши до Третього відділу Лубенського районного ТЦК та СП з речами, Євгеній був мобілізований до роти охорони. Служба в ТЦК вимагала не лише патрулювання й охорони об’єктів, а й облаштування оборонних позицій: копання окопів і бліндажів, підготовка рубежів у зоні загрози. Тоді російська армія активізувала наступ на Чернігівщині й намагалася просуватися в напрямку Прилук, що було близько 60 км від Чорнух.
Згодом бійців роти охорони переводили до зведених стрілецьких груп або направляли до бойових бригад на «гарячі» напрямки фронту. На початку 2023 року черга Євгенія дійшла до переведення: разом із кількома бійцями його спрямували до 72-ї окремої механізованої бригади. У підрозділі він отримав посаду водія інженерно-саперного взводу мотопіхотного батальйону — завдяки відкритим категоріям В і С — і переважно виконував завдання сапера.
Позивний бійця — «Полтава» — походить від його рідного краю. До нового підрозділу на Вугледарському напрямку він прибув 17 лютого, а перший виїзд на мінування здійснив за два дні. Працювавши поряд із товаришами, він опановував інженерні навички без тривалого навчання у спокійних умовах, адже операції часто вимагали швидких рішень під тиском противника.
Основні завдання групи саперів полягали у встановленні мінних і інженерних загороджень навколо позицій піхоти, розмінуванні маршрутів для постачання та евакуації техніки, а також у відбитті позицій, захоплених ворогом. У роботі використовували різні типи засобів — від протитанкових мін до протипіхотних загороджень — і виконували завдання як ставлення мін, так і підготовки проходів для наступальної чи оборонної діяльності підрозділів.
Поранення, лікування і повернення до тилової служби
9 травня 2024 року під час евакуації загиблих побратимів Євгеній отримав важкі поранення внаслідок влучання FPV‑дрона. Автомобіль, у якому він повертався з місії, загорівся після удару; в результаті Євгеній дістав осколкові поранення обличчя, рук і ніг, ушкодження ока та сильну контузію з розривом барабанної перетинки. Командир взводу також отримав поранення, але вижив. Першу допомогу надали мінометники з суміжних позицій, які викликали евакуацію.
Після двох місяців лікування та реабілітації Євгеній пройшов військово‑лікарську комісію (ВЛК) і отримав висновок про придатність до служби в тилових підрозділах. Він повернувся на пункт постійної дислокації бригади, згодом був переведений до частини забезпечення в Бердичеві на посаду водія, де ходив у наряди та доставляв боєприпаси, зокрема зимою на Харківському напрямку.
Наприкінці січня прийшов наказ про повернення до Третього відділу Лубенського районного ТЦК та СП — цього разу на посаду старшого стрільця у рідні Чорнухи. Згодом його перевели на посаду водія у відділення цивільно‑військового співробітництва, де серед іншого залучають до груп оповіщення на території району.
Євгеній відзначає, що робота в місті ускладнена через велику кількість людей: будь‑яка перевірка документів швидко привертає увагу, що нерідко спричиняє емоційні суперечки та запитання, чому військові, що займаються оповіщенням, не воюють на фронті. Водночас майже всі учасники таких груп мають бойовий досвід та поранення — це люди, які раніше служили у бойових підрозділах.
Солдат підкреслює, що суспільна втома від війни відчутна і демотивує тих, хто захищає країну, але наголошує на важливості мобілізації: вона потрібна, аби не дати ворогу переваги. Також радить тим, хто не схильний до примусової мобілізації, звертатися до рекрутингу, де можна обирати конкретну посаду та підрозділ.
