Українські суди продовжують у своїх рішеннях посилатися на закон «Про засади державної мовної політики», який надавав російській мові статус регіональної, попри те, що цей акт втратив чинність у 2018 році. Аналіз судового реєстру показує, що згадки про нечинний закон зберігалися у документах різних інстанцій і в 2024–2026 роках.
Про це розповідає Poltava Today
Випадки у вищих інстанціях
Закон, відомий як закон «регіоналів» Ківалова та Колесніченка, був визнаний неконституційним ще 2018 року. Незважаючи на це, у ряді рішень продовжували з’являтися посилання на його норми. Серед імен, згаданих у реєстрі, — судді Верховного суду Володимир Погребняк, Олег Васьковський та В’ячеслав Пєсков, які у 2025 році при розгляді спору про кредиторські вимоги на суму понад два мільярди гривень застосували статті згаданого закону. Погребняк спочатку відмовився коментувати ці згадки.
Пізніше апарат секретаріату господарської касації надіслав письмову відповідь, у якій вказав, що посилання було «описка» і виправлене у новій ухвалі від 26 лютого 2026 року, де вже цитувалися чинні норми.
Помилки у районних судах і реакція інституцій
Інші приклади застосування нечинного закону зафіксовані в рішенні судді Євгена Синельникова у 2024 році — у справі про стягнення заборгованості комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» з фізичної особи. На запит щодо причин використання у рішенні норм нечинного і неконституційного закону суддя відповів: «Я уточню».
Невдовзі в реєстрі зʼявилася нова ухвала того самого судді, в якій попереднє посилання на закон Ківалова-Колесніченка було визнане помилковим.
У 2023 році аналогічне посилання містило рішення судді Алли Олійник, яка нині працює у Конституційному суді — тихому органі, який 2018 року визнав цей закон неконституційним. У КС такі згадки також пояснили «опискою», що, за їхніми словами, не вплинула на суть рішень.
Дослідження реєстру виявило застосування норм цього акта і на районному рівні. Так, суддя Оболонського районного суду Києва Олексій Диба у 2025 році щонайменше чотири рази посилався на цей закон як підставу для нерозгляду позовних заяв.
«Якщо була допущена помилка, то можна вирішувати ці питання в процесуальному порядку».
У розглянутих випадках із різних областей — зокрема Київської, Херсонської та Харкова — фігурували схожі технічні або процесуальні помилки, які призводили до появи в текстах судових рішень посилань на норми, що давно втратили чинність.
Очільник Вищої ради правосуддя Григорій Усик зазначив, що в його дисциплінарній практиці таких випадків не траплялося, але визнав ймовірність «неумисного і помилкового» застосування норм. Водночас дослідник мовної політики Володимир Кулик охарактеризував ситуацію як «правову анархію».
Окремо аналіз виявив невідповідності у позначенні статусу закону на сайті Верховної Ради: довгий час він мав статус «поточний», хоча на сторінці також містилась інформація про втрату чинності; до нього продовжували вноситися зміни, останні — у січні 2025 року. Після офіційних звернень статус закону на порталі парламенту було змінено на «нечинний».
Історія прийняття законопроєкту 2012 року супроводжувалася сутичками у парламенті та протестами на вулицях, але акт набув чинності й запровадив статус «регіональних» для мов, якими говорили понад десять відсотків мешканців у певній територіальній одиниці, через що російська стала регіональною у 13 з 27 таких одиниць. Критики відзначали, що положення закону могли створювати ризик саботажу використання української мови, оскільки на практиці російську можна було вживати не поруч із українською, а замість неї.
Також встановлено, що просування цього нормативного акта супроводжувалося зовнішнім фінансуванням: кошти з росії, зокрема через структури, пов’язані з державою, спрямовувалися на підготовку альтернативних звітів та інформаційних матеріалів про застосування норм у різних сферах, у тому числі на буклети з інструкціями щодо вживання російської мови у діловодстві, судах та освіті.