У Полтавському фаховому коледжі мистецтв імені М.В. Лисенка відбулося урочисте зібрання, присвячене 150-річчю від дня народження Олександра Кошиця — видатного хорового диригента, композитора, етнографа та одного з найяскравіших представників культурної дипломатії Української Народної Республіки.
Про це розповідає Poltava Today
Вшанування спадщини Олександра Кошиця
Ініціатором заходу став Український інститут національної пам’яті за підтримки Департаменту культури і туризму Полтавської ОВА. У рамках державної програми з відзначення пам’ятних дат, згідно з постановою Верховної Ради, 150-річчя Кошиця відзначається на загальнодержавному рівні. Під час події представник УІНП у Полтавській області Олег Пустовгар наголосив на важливості популяризації постаті Кошиця для відновлення національної пам’яті українців.
«Оркестрове аранжування пісні „Ще не вмерла Україна“ написав саме Кошиць. Він за доби УНР, зокрема у часи Центральної Ради очолював музичний відділ міністерства освіти. У січні 1919 року Голова Директорії УНР, полтавець Симон Петлюра доручив Олександру Кошицю зорганізувати капелу та вирушити у світове турне задля популяризації нашої культури», — розповів Пустовгар.
Директор коледжу Микола Демченко підкреслив, що творчість Кошиця стала ключовою для розквіту української музики на світовій сцені, а його спадщина є невід’ємною частиною національної ідентичності.
Міжнародне визнання української музики
Музикознавиця Софія Кіт нагадала, що саме Кошиць познайомив світ із «Щедриком» Миколи Леонтовича, а обробка ним української колискової «Ой, ходить сон край вікон» стала основою легендарного джазового стандарту «Summertime» Джорджа Ґершвіна. Українська республіканська капела під керівництвом Кошиця з великим успіхом гастролювала країнами Європи, Північної та Південної Америки. У складі репертуару колективу були виключно українські народні пісні, які сприяли формуванню позитивного іміджу української державності за кордоном.
Під час зібрання звучали хорові твори у обробці Кошиця. Академічний хор коледжу під орудою Ганни Оксениченко виконав духовний гімн України «Боже великий, єдиний, нам Україну храни», для якого саме Кошиць створив хорове аранжування.
Олег Пустовгар ініціював перегляд документального фільму «Щедрик проти руского міра» виробництва «Суспільне. Культура». Цей фільм допоміг учасникам заходу глибше усвідомити роль капели УНР у міжнародному визнанні української музики, а також показав важливість культурної дипломатії Симона Петлюри й Олександра Кошиця в умовах агресії ленінської росії проти УНР. Як і сьогодні, культура та зброя були складовими спротиву російському імперіалізму.
Життєвий шлях і внесок митця
Олександр Кошиць народився 12 вересня 1875 року. Освіту почав у Богуславській єпархіальній бурсі, згодом закінчив Київську духовну семінарію зі ступенем кандидата богослов’я. Перший педагогічний досвід отримав на Кубані, де також організовував етнографічні експедиції серед українських козацьких станиць, записавши понад 500 народних пісень. Після повернення до Києва викладав у навчальних закладах, а також навчався у музично-драматичній школі Миколи Лисенка.
Кошиць очолював студентський хор Київського університету святого Володимира, був диригентом товариства «Боян», а також працював у консерваторії, театрі Миколи Садовського та Київській опері. В роки Центральної Ради керував музичним відділом Генерального секретаріату освіти. На початку 1919 року на доручення Симона Петлюри він організував Українську республіканську капелу, яка гастролювала Європою, США, Мексикою, Аргентиною, Бразилією та Кубою — лише в Південній Америці хор дав близько 900 концертів.
З 1926 року Кошиць мешкав у Нью-Йорку, керував українськими хорами, працював у Колумбійському університеті, викладав, брав участь у зйомках кінострічки, писав спогади. З 1941 року мешкав у Вінніпезі (Канада), де також займався викладанням і хоровою діяльністю. Помер 21 вересня 1944 року, похований поблизу Вінніпега з проханням перепоховати прах в Україні.
Вшанування пам’яті Олександра Кошиця є важливим кроком у збереженні й розвитку української музичної спадщини та національної ідентичності.