Керівник технічного відділу РУБпАК «Bulava», відомий під позивним «Удав», очолює розробки та адаптації озброєння й оснащення для ударних і розвідувальних безпілотників. Колектив його підрозділу поєднав практичний бойовий досвід піхоти з інженерною роботою: від установки автомата й гранатомета на дрон до налагодження наземних станцій і складання спеціалізованих платформ.
Про це розповідає Poltava Today
Шлях від цивільної професії до хабу з розробок
До повномасштабного вторгнення «Удав» не був пов’язаний із мілтеком: у цивільному житті він працював у будівництві промислових та приватних об’єктів, мав досвід у зовнішній візуальній рекламі, а також у телебаченні — організовував побудову декорацій та виготовлення реквізиту для шоу і кінопроєктів, співпрацював з групою Starlight Media. Військова служба починалася як піхотна, після чого з’явився інтерес до техніки й електроніки, що вилився у самостійне опанування дронів і створення майстерні.
Початкові кроки в аеророзвідці були простими: волонтери постачали цивільні квадрокоптери Mavic, на яких оперативно відпрацьовували коригування вогню й перші ударні застосування. Згодом підрозділ перейшов до FPV-проєктів — спочатку на невеликому парку апаратів, потім масштабуючи майстерню й процеси обслуговування.
Коли щось із нуля вивчаєш, то потрібно розібратися, як воно працює
Технічні рішення, навчання й ризики витоку
У майстерні сформувався R&D-відділ, який займається доробками існуючих платформ, адаптацією компонентів китайського та українського виробництва і координацією рекламацій з виробниками. На базі невеликої «тепличної» майстерні розрослася структурна команда з розподілом обов’язків: хтось спеціалізується на великих бомберах, хтось — на FPV, є склад запасних частин та процедури перевірки кожного апарата перед відправкою на позицію.
Навчання технічних кадрів починалося з нуля: частина фахівців мала суміжні навички з цивільного життя (програмісти, інженери, монтажники), інші прийшли з бойової практики — пілоти-оператори, які через поранення або психологічні причини більше не могли виконувати фронтову роботу. Такий підхід дає можливість швидко вводити людей у технічну роботу: деякі стають молодшими фахівцями за три-чотири тижні, інших потрібно вчити місяцями.
Разом із розвитком технічних рішень постало питання інформаційного моніторингу: підрозділ уважно вивчає як західний, так і англомовний контент, а також те, що роблять вороги. Доступ до окремих курсів і матеріалів інколи здобувався шляхом реєстрації на закритих ресурсах, про що визнавалися складнощі верифікації та етичні ризики. Водночас «Удав» підкреслює потребу акуратності: поширення технологій краще організовувати всередині Збройних сил, щоб мінімізувати витоки.
Окремий фронт роботи — наземні станції. Готові рішення на ринку часто не відповідають вимогам польових умов: вони громіздкі, складно піддаються апгрейду й незручні для швидкого оновлення. Тому підрозділ виготовляє власні наземні станції з можливістю інтеграції різних модулів.
Ще один напрям — інтеграція НРК (навантажувально-розвантажувальні комплекси), які дозволяють швидше доставляти дрони в зону дії щогл і тим самим зменшувати час підльоту. Ідея полягає в створенні «возика» або мобільної платформи, що під’їжджає ближче до фронту, маскується і передає зв’язок з дистанційними апаратами; це скорочує ризики для операторів і підвищує ефективність застосування ударних дронів.
Через брак людських ресурсів підрозділ поки що не може виділити окрему команду, що системно займатиметься НРК, але слідкує за напрацюваннями інших підрозділів, які більше сконцентровані на цьому напрямі.
Важливим елементом роботи хабу стала робота з фідбеком для виробників: тестування, рекламації, пропозиції щодо удосконалення компонентів — усе це допомагає підвищувати якість серійних рішень.
У підсумку міні-хаб «Bulava» перетворився на центр, де поєднують бойову практику піхоти з інженерним підходом та економікою війни — підрозділ не лише обслуговує власних операторів, а й пропонує ідеї для масштабування виробництва через промислових партнерів.
Серед технічних експериментів — встановлення стрілецької зброї та гранатомета на безпілотники. Така модернізація з’явилася не як альтернатива, а як адаптація до змін тактики противника: кумулятивні боєприпаси виявилися менш ефективними проти інфільтраційних дій і піхотних підходів ворога, тому виникла потреба шукати інші рішення для прикриття піхоти на ближніх дистанціях.
Попри певні публічні демонстрації розробок, «Удав» визнає, що не всі рішення підходять для повсякденного застосування, і їх впровадження вимагає тактичного виваження: деякі модифікації ефективні в певних штурмових чи наступальних діях, інші — лише в окремих сценаріях.
Керівництво хабу намагається залучати до технічної роботи тих, хто поєднує практичний досвід і бажання навчатися: бійці з досвідом чотирьох років на фронті, артилеристи, піхота, а також цивільні спеціалісти з відповідними компетенціями. Такий мікс дозволяє швидше трансформувати бойову практику в технічні рішення.
Окрему роль у формуванні підходів відіграють менеджерські навички: організація виробництва, розуміння економіки війни та ефективності затрат стають критеріями прийняття технічних рішень. «Удав» наполягає, що економіку війни варто вивчати як предмет підготовки офіцерів та сержантів, щоб оптимізувати витрати людських і матеріальних ресурсів.
Піхотний досвід у команді суттєво вплинув на технічний вектор: розуміння того, як діє ворог, де ховатися й як поводитися при зустрічі з дроном, допомогло сформувати практичні вимоги до апгрейдів БПЛА — від маскування й інженерного облаштування позицій до правил поводження з вибуховими речовинами та спорядження боєприпасів для дронів.
На фронті оператори БПЛА часто опиняються в ситуації, коли доводиться вести стрілецькі бої, брати полонених або організовувати оборону позиції. Тому поєднання піхотного бекграунду й технічної підготовки підвищує шанси на виживання та ефективне застосування техніки.
Що стосується заміни людини технологіями, «Удав» вважає, що тенденція до мінімізації присутності людини на лінії зіткнення очевидна, але повної заміни солдата поки що не відбулося: камери й турелі можуть виконати окремі завдання спостереження, однак повноцінна заміна бойового досвіду та здатності приймати складні тактичні рішення залишається за людиною.
З економічної точки зору втрата піхотинця для держави має значно більшу ціну, ніж втрата навіть десятка технічних засобів: підготовка, екіпірування, виплати родичам і накопичений бойовий досвід роблять людські втрати критичними, тоді як масові розгортання камер і НРК можуть зменшити ризики для людей і знизити загальні витрати.
Підсумовуючи, підрозділ «Bulava» демонструє, як поєднання практичного бойового досвіду, цивільних компетенцій і системного технічного розвитку дозволяє створювати адаптивні та масштабовані рішення для сучасного поля бою. У центрі уваги залишається безпека оператора, ефективність використання ресурсів і можливість передати напрацювання промисловим виробникам для масового виробництва.