З нагоди Дня Української державності, який відзначають 15 липня, згадують видатних діячів, що стояли у витоків української державності від часів Київської Русі до сучасності. Особливу увагу цього року приділяють 140-річчю від дня народження Дмитра Ілліча Абриньби (1885–1918) — уродженця Миргородщини Полтавської області, військового діяча, командира Гайдамацького куреня Армії УНР та борця за незалежність України у XX столітті.
Про це розповідає Poltava Today
Військова кар’єра та участь у Першій світовій
Дмитро Абриньба народився 20 лютого 1885 року у козацькій родині з Миргородського повіту Полтавської губернії. Здобувши домашню освіту, у 20 років вступив до Чугуївського військового училища, яке закінчив із відзнакою у званні підпоручника. Його служба проходила у 61-му піхотному Володимирському полку (Білосток) та 177-му Ізборському полку (Рига). Двічі намагався вступити до Імператорської Миколаївської військової академії, але спочатку не склав іспитів, а вдруге відмовився через хворобу.
Під час Першої світової війни Дмитро Абриньба був двічі поранений, нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня, орденом Святого Георгія IV та золотою зброєю «За хоробрість». До кінця своєї служби здобув звання підполковника.
Роль у створенні українського війська та боротьбі за незалежність
«Сучасне українське військо, яке боронить Україну на Донбасі і є гарантом її безпеки та свободи, виросло і зміцнилося на кращих національних мілітарних традиціях попередніх епох, зокрема й доби Української революції початку XX століття. Під час революції 1917–1921 років Україна мала своє справжнє регулярне військо — з командуванням, офіцерськими кадрами, родами військ, одностроями, знаками розрізнення та всіма іншими необхідними атрибутами. Тому жалюгідно виглядають тези російської пропаганди, нібито в Україні сто років тому воювали лише сільські отамани і якісь «банди петлюрівців», — стверджується на офіційному сайті Українського інституту національної пам’яті.
Події Української революції 1917–1921 років докорінно змінили життя Дмитра Абриньби. У цей період формувалася Армія Української Народної Республіки, і Абриньба стояв біля її витоків, впроваджуючи українізацію військових частин, розбудовуючи нові збройні сили та захищаючи державу від російської агресії. У 1917 році він очолив Перший український запасний полк, сформований із частини полку «богданівців», і активно формував українські частини Центральної Ради після більшовицького перевороту у росії. Деякий час був помічником командира Одеської гайдамацької бригади, а наприкінці листопада 1917 року очолив Гайдамацький курінь Слобідської України у Катеринославі (нині Дніпро).
8 січня 1918 року у Катеринославі спалахнув більшовицький заколот, організований бійцями «красной гвардії» ленінської росії. Дмитро Абриньба, який був комендантом міста, керував обороною протягом двох діб, намагаючись вирішити конфлікт мирним шляхом. Однак вже 10 січня проти українських захисників було кинуто понад 1300 більшовицьких штиків. Сили були нерівними, і наступного дня гарнізон капітулював. Підполковник Абриньба до останнього відстрілювався у будівлі міського телеграфу, а зрештою підірвав себе гранатою разом з кількома ворогами.
Формування українського війська сто років тому було б неможливим без внеску уродженців Полтавщини, таких як Дмитро Абриньба та Симон Петлюра, які створювали добровольчі формування і очолювали військові органи незалежної України.