Питання про те, чи має росія ресурси та волю вести війну тривалий час, залишається в центрі міжнародних дискусій. Деякі політики та частина російської пропаганди наполягають на здатності Москви «витримати» виснажливу кампанію; інші аналітики вказують на реальні обмеження в живій силі, техніці та фінансах, які підривають ці твердження.
Про це розповідає Poltava Today
«Хто справді вірить, що Росія програє в Україні? Це казка, повна ілюзія», – вважає прем’єр-міністр Бельгії Барт де Вевер.
Ця цитата ілюструє наратив, що часом домінує в публічному просторі: ідея «непереможності» та здатності воювати нескінченно. Проте в експертних колах цей наратив розглядають як складову інформаційної кампанії Кремля — так звану «теорію перемоги», яка має деморалізувати опонентів та ослабити рішучість західних партнерів України.
Поле бою
На фронті темпи просування російських військ характеризуються як повільні і виснажливі. За підрахунками міжнародних аналітичних центрів, у найбільш інтенсивних наступальних операціях армія рф просувалась у середньому ліченими десятками метрів на день — показник, який порівнюють із повільними окопними кампаніями минулих століть.
Як приклади наводять операції на Донбасі: захоплення частин Часового Яру супроводжувалося роками боїв при темпах просування на десятки метрів щодоби, а бої за Покровськ демонстрували поступове захоплення територій із відносно невеликим щоденним проштовхуванням. Навіть якщо рф захоплює окремі населені пункти чи ділянки фронту, це часто не означає стратегії швидкого розгрому супротивника, а радше довготривалі, ресурсомісткі операції з великими втратами.
Оборонні укріплення на півночі Донбасу та поява прочиненого «фортифікаційного поясу» ускладнюють штурмові дії, вимагаючи від атакуючої сторони значних людських і матеріальних затрат. Через це приріст окупованих квадратних кілометрів не завжди відображає стратегічний успіх.
Наслідком таких повільних наступів стає виснаження ресурсів агресора й збільшення тривалості конфлікту, що одночасно створює важкі виклики для цивільного населення та інфраструктури на обох сторонах.
Гроші на війну
Вартість ведення бойових дій для рф є колосальною. Офіційні та неофіційні оцінки свідчать про мільярдні видатки на оснащення й утримання військ, зростання військового бюджету до рекордних показників і одночасне погіршення макроекономічних умов у країні.
На тлі посиленого фінансування оборонного сектору російська економіка відчуває тиск: скорочуються доходи від енергетики, санкції обмежують доступ до технологій і ринків, падає виробництво в низці галузей. Влада намагається покривати видатки податковими змінами та перерозподілом видатків, але це підсилює витіснення ресурсів із цивільної сфери та посилює ризики рецесії та соціальної напруги.
Уряди та розвідки називають також величезні людські втрати: оцінки свідчать про сотні тисяч убитих і поранених у російських лавах із початку широкомасштабного вторгнення, що робить цей конфлікт однією з найкривавіших кампаній за останні десятиліття. Такі втрати значно зменшують кадровий потенціал армії та підвищують залежність від мобілізаційних резервів і вербування нових рекрутів.
Технічні проблеми теж очевидні: хоча рф отримує значну частину озброєнь та боєприпасів із власних радянських запасів, ці резерви не безмежні. Дефіцит боєприпасів, артилерії та складних систем ускладнює ведення масштабних наступальних операцій. На допомогу приходять зовнішні постачання з боку окремих партнерів, але вони не вирішують фундаментальної проблеми внутрішнього виробництва та зношення техніки.
Водночас інформаційна ресурсна база Кремля залишається потужним інструментом: значні бюджетні вливання у державні медіа та цілеспрямовані наративи мають на меті підтримувати внутрішню підтримку війни та створювати ілюзію стійкості на міжнародній арені. Це — важлива частина стратегії, що доповнює військові та економічні зусилля.
Експерти вказують, що саме поєднання реальних обмежень — людських, матеріальних і фінансових — та масштабної пропаганди визначатиме хід конфлікту в середньостроковій перспективі. Якщо зовнішня підтримка України залишатиметься на високому рівні, можливість для рф «виграти» через виснаження значно зменшується; навпаки, послаблення такої допомоги підвищує ймовірність затяжного становища.
Тому міжнародна політика, економічний тиск на джерела фінансування війни та протидія дезінформації залишаються ключовими компонентами стратегії, здатної вплинути на здатність рф вести довготривалу кампанію.
Підсумовуючи: риторика про «вічне» ведення війни є елементом інформаційної битви, але реальна здатність росії продовжувати широкомасштабні операції обмежена значними людськими, технічними й фінансовими витратами. Відповідь на питання про тривалість війни залежатиме від подальшої динаміки внутрішніх ресурсів рф та рівня міжнародної підтримки України.