На Сахаліні в 2025 році видобули близько 28,5–29 млрд кубометрів газу, але значна частина населення острова досі залишається без мережевого постачання для побутових потреб. Більша частина видобутого ресурсу спрямовується на експорт, решта — у регіони Далекого Сходу, тоді як мешканці багатьох селищ у зимовий період змушені обігріватися вугіллям, дизелем або електрикою. На тлі цього місцева влада скоротила фінансування програми газифікації на 14,8 млрд рублів наприкінці 2025 року, а терміни підключення постійно переносять
Про це розповідає Poltava Today
Причини затримок газифікації
Ключові фактори, які стримують підвищення рівня газифікації Сахаліну, поєднують географічні, економічні та політичні чинники. Острів має площу понад 87 тисяч км², перетятий горами й болотами, райони розкидані на значні відстані, а сейсмічна нестійкість ускладнює будівництво інфраструктури. Проведення трубопроводів до невеликих поселень нерідко є економічно невигідним: будівництво ліній і підведення газу до приватного будинку оцінюють приблизно в 200 тисяч рублів, що лягає важким тягарем на місцеві бюджети й самих споживачів.
На ситуацію також вплинули зовнішні фактори. Після початку широкомасштабного вторгнення російських військ в Україну низка іноземних партнерів, які були ключовими інвесторами й постачальниками технологій у проєктах на шельфі (зокрема ExxonMobil, Shell, Mitsui, Mitsubishi), залишили проєкти. Це ускладнило логістику, доступ до сучасних сервісів та каналів збуту. Паралельно санкції і зміни в ринковій кон’юнктурі знизили рентабельність видобутку й скоротили податкові надходження до регіонального бюджету.
«Тільки ми швидше здохнемо. Тому що нас знову кинули – наш район «Іскатєль» знову «пересунутий за термінами» газифікації, яка в них тільки на паперах».
У структурі відповідальності за газифікацію роль розподілена: «Газпром» формує магістральну мережу, натомість місцеві енергетики повинні підводити розвідні мережі до будинків, встановлювати котли та облаштовувати внутрішні системи. Порушення фінансування й дефіцит інвестицій призводять до того, що труба може проходити поруч із населеним пунктом, а газ у будинках відсутній.
Економічні наслідки та регіональна нерівність
Бюджет Сахалінської області на 2026 рік ухвалений із доходами 190,9 млрд рублів і видатками 218 млрд рублів, тобто дефіцитом близько 28 млрд рублів. За даними контролюючих органів, у 2025 році регіон став одним із лідерів за падінням бюджетних доходів внаслідок просідання податку на прибуток у експортно-сировинних секторах. За оцінками, видобуток газу в області у 2025 році знизився приблизно на 1,5 млрд куб. м порівняно з 2024 роком (28,5 млрд куб. м проти 30 млрд куб. м).
На Сахаліні працюють великі шельфові проєкти «Сахалін-1» і «Сахалін-2», які довгі роки формували основну частину регіональних доходів. До 2022 року це були міжнародні консорціуми з участю ExxonMobil, Shell, Mitsui і Mitsubishi; після їхнього виходу структура власності була переформатована на користь російських операторів. Хоча видобуток частково відновився, контракти й логістика тепер існують у рамках значних санкційних ризиків, страхових обмежень та складніших фінансових схем, що зменшує ефективну виручку від експорту СПГ і нафти.
Наслідком скорочення доходів стало перенаправлення федеральних і регіональних фінансів на пріоритети, пов’язані з військовими витратами та іншими статтями видатків, внаслідок чого програми соціальної інфраструктури, у тому числі газифікації, недофінансовуються. Економісти відзначають, що падіння податку на прибуток та дефіцит бюджету прямо вплинули на зупинку чи уповільнення робіт з підведення газу до населених пунктів.
Соціальні наслідки відсутності мережевого газу відчутні: тарифи на опалення й електрику зростають, мешканці сіл і міст опиняються перед вибором дорогого автономного опалення або використання дешевших, але більш забруднювальних джерел енергії. Це підсилює відтік населення: чисельність жителів Сахаліну скоротилася з майже 710 тис. у 1989 році до близько 458 тис. у 2025-му, що додатково зменшує економічну привабливість інфраструктурних інвестицій.
Загалом по Далекосхідному федеральному окрузі рівень газифікації становить близько 28%, що значно нижче за середній по країні показник; у план-графік на початок 2025 року було включено близько 75 тис. домоволодінь, але підключено лише близько 23 тис., тобто приблизно 70% заяв лишилися невиконаними. У деяких регіонах Сибіру газифікація й того гірша — показники іноді опускаються нижче 1%.
Отже, поєднання географічних умов, високих інвестиційних витрат, скорочення доходів від нафтогазової галузі та санкційних обмежень призвело до того, що Сахалін, попри значний видобуток енергоносіїв, не забезпечений мережевим газом для широкого кола мешканців. Відновлення програми газифікації потребує значних коштів, зміни фінансових пріоритетів і вирішення технічних логістичних проблем.