Письменник, поет, етнограф і краєзнавець — Олександр Афанасьєв-Чужбинський постає багатогранною постаттю української культури XIX століття. Уродженець села Ісківці на Полтавщині, він залишив по собі поетичні збірки, спогади про Тараса Шевченка, масштабні етнографічні дослідження Придніпров’я та низку публікацій у журналістських і наукових виданнях.
Про це розповідає Poltava Today
Шляхи становлення та дружба з Євгеном Гребінкою
Народився в родині дрібного шляхтича, перші знання отримав від матері, а подальшу освіту здобував у Ніжинській гімназії вищих наук. Саме там зав’язалася довічна дружба з Євгеном Гребінкою: юнаки читали однакові книги, спільно захоплювалися поезією й долучалися до літературного життя Петербурга. Підписуючи перші поетичні твори псевдонімом «Чужбинський», Афанасьєв дебютував у журналі «Ластівка», що його видавав Гребінка.
«Хлопці читали одні й ті ж книжки, кохалися в поезії, стали друзями на все життя. І Афанасьєв, і Гребінка пронесли любов до рідної поезії крізь роки. У Петербурзі найкращий літературний салон був у пана Євгена, він видавав журнал української поезії «Ластівка» і не раз називав столицю Росії «колонією освічених українців». І коли Гребіночці прослався шлях до Петербурга, а офіцеру-кавалеристу Афанасьєву з уланським полком – на Тифліс, Євген одержав подарунок від друга: пісню «Скажи мені правду, мій добрий козаче»»
Короткий військовий шлях привів Афанасьєва до служби в уланському полку, але вже 1847 року він залишив кар’єру військового у званні поручника й повністю присвятився літературі та науковим пошукам.
Спогади про Тараса Шевченка та мандрівки Лівобережжям
Особливе місце в біографії Афанасьєва займає його знайомство й дружба з Тарасом Шевченком. Вони неодноразово подорожували Лівобережною Україною, зокрема гостювали в Мойсівці на Полтавщині, де склалися теплі стосунки між поетами та місцевою інтелігенцією. У спогадах Афанасьєва описано сцену, коли приїзд Шевченка спричинив справжній ажіотаж у маєтку: поет став бажаним гостем, оточеним шанувальниками й слухачами, які читали йому напам’ять уривки з його творів. Ці епізоди засвідчують щиру повагу та взаємне натхнення між митцями.
Афанасьєв не лише відтворював миттєвості особистого спілкування з визначними письменниками; він описував і буденні деталі життя, які допомагають зрозуміти культурний контекст епохи. Особливо цінними залишаються його літературні нариси та мемуари, де поєднано особистісні враження з ширшим соціально-історичним тлом.
У 1856 році розпочалася велика етнографічна робота Афанасьєва — систематичні студії рідного Придніпров’я. Він особисто об’їхав прибережні райони, складав географічно-етнографічні описи, збираючи матеріал у формі дорожніх записок для часопису «Морський збірник». Саме в цих публікаціях з’явилися тексти: «Загальний огляд на побут придніпровського селянина», «Поїздка на дніпровські пороги та на Запоріжжя», «Поїздка у низини Дніпра».
Зібрані під час експедицій матеріали лягли в основу збірника «Нариси Дніпра», в якому автор детально описав козацькі Січі, лоцманські громади, традиції й повсякденний побут прибережних мешканців, а також судноплавство Дніпра. Другою масштабною працею стали «Нариси Дністра», де дослідник розповів про мандри Бесарабією, побут українських і молдавських сіл, поселення колоністів різного походження, Хотинську фортецю, природні й археологічні пам’ятки регіону.
У 1860-х роках Олександр Афанасьєв-Чужбинський займався музейною, журналістською та видавничою діяльністю: редагував видання, засновував газетні проєкти, укладав словники й перекладав твори іноземних авторів, серед яких — Фенімор Купер. Значна частина його спадщини мала український лексичний і культурний контекст: фольклорні зведення, етнографічні нариси, історичні нотатки й записи народних дум та повір’їв.
Загалом творчий доробок Афанасьєва-Чужбинського утворює близько десяти томів, у яких поєднані поетична творчість, наукові дослідження та журналістські розвідки. Його праці й досі використовують як джерело для вивчення побуту й культури Придніпров’я та суміжних регіонів.
Помер Олександр Афанасьєв-Чужбинський у 1875 році, залишивши по собі вагому науково-літературну спадщину, що зберігає пам’ять про культурне життя України середини XIX століття.
