Непересічний шлях Андрія Аврамовича Баранника, нащадка полтавських козаків, американського ботаніка та активного діяча української діаспори, став прикладом збереження національної ідентичності та культурної пам’яті поза межами Батьківщини.
Про це розповідає Poltava Today
Коріння та молоді роки на Полтавщині
Андрій Баранник народився 17 грудня 1900 року в селі Андріяшівка тодішньої Полтавської губернії (нині Сумщина) в козацькій родині Аврама та Наталки Баранників. Його дитинство і юність припали на складні часи: періоди політичних репресій, голодоморів та національно-визвольної боротьби. Закінчивши середню школу, він вступив до Харківського університету, де вивчав природознавство, зокрема ботаніку. Деякий час викладав математику та фізику у школі, а згодом — ботаніку та агрономію в університеті. Баранник також був талановитим співаком, брав уроки вокалу, співав у хорі Харківської опери і був активним у культурному житті Полтави та Харкова.
Репресії большевицького режиму, Голодомор 1932–1933 років і трагічні події Другої світової війни змусили його шукати кращої долі за межами України. Під час війни Андрій опинився в Німеччині, де зустрів свою майбутню дружину Ольгу Захаріясевич. У 1946 році в таборі для переміщених осіб у Мангаймі народилася їхня донька Галина.
Еміграція до США та наукова діяльність
У червні 1951 року родина Баранників емігрувала до США, спочатку оселившись у Бостоні завдяки підтримці спонсора з української громади. Андрій, не зважаючи на труднощі еміграції, швидко опанував англійську мову й влаштувався на роботу спочатку в аеропорту, а згодом — у Гарвардському арборетумі «Arnold Arboretum», де його взяли на сезонну, а потім і на постійну роботу завдяки професійним навичкам ботаніка. У 1952 році отримав рекомендацію працювати у приватному ботанічному саду у Веллслі, Массачусетс, де вирощував орхідеї до пенсії у 1977 році.
Баранник здобув повагу в американській науковій спільноті, отримавши кілька нагород за вирощування орхідей на виставках у Бостоні. Після виходу на пенсію родина переїхала до Ню-Йорка, де продовжила активну участь у житті української громади — особливо в осередку «Союзівка» та містечку Керґонксон.
Андрій Баранник був не лише вченим, а й натхненним громадським діячем. Він виголошував лекції та доповіді на Шевченківських академіях, січневих і листопадових святах, викладав українську мову у суботній школі, співав у церковному хорі. Особливо важливою для нього була робота з українською молоддю та збереження культурної спадщини. Його донька Галина згадувала, що Андрій завжди підтримував її, і сама вона стала фаховою бібліотекаркою у США, продовжуючи традицію збереження знань і культури.
«Мій батько, Андрій Аврамович Баранник, — писала далі мені пані Галина, — народився 17 грудня 1900-го року в селі Андріяшівка. Тоді це була Полтавська губернія, а нині це село належить до Сумщини. Закінчивши середню школу, він вступив до Харківського університету, де вивчав природознавство, зокрема ботаніку. Певний час викладав у середній школі математику й фізику. Коли почалася війна, потрапив до Німеччини, де знайшов українську громаду. Згодом переїхав до міста Ерфурт, де мешкало багато українців, які втекли від сталінських переслідувань. Саме там він і познайомився з моєю мамою, яка виросла в Галичині. Вони побралися, і в 1946 році я народилася в таборі для переселенців у місті Мангайм. Згодом батьки записалися на еміґрацію до Америки. У червні 1951 року американський корабель привіз нас до Ню Йорку… Обоє поховані у містечку Керґонксон, штат Ню Йорк…».
Збереження української пам’яті і родинні зв’язки
Андрій Баранник активно популяризував історію Полтавщини, писав нариси про українську культуру, займався дослідженнями з історії краю та діяспори. Його спогади та листи доньки Галини містять цінні відомості про життя під більшовицьким режимом, зокрема про Голодомор, масові репресії інтелігенції, знищення українських традицій. Після еміграції Андрій не втрачав зв’язку з земляками: дружив із земляком Степаном Терещенком, сином роменського кобзаря Федора Терещенка, про якого залишилися численні спогади та родинні історії. Розповіді Галини Баранник і свідчення інших представників діаспори проливають світло на долі тисяч українців, змушених покинути рідну землю через війни, голод і репресії.
Пам’ять про Андрія Баранника як про шанованого ботаніка, викладача, співця, патріота і громадського діяча збереглася у некрологах американських українських видань та спогадах сучасників. Його внесок у розвиток української громади у США, збереження мови, фольклору і традицій є важливим для наступних поколінь.
Село Андріяшівка, де народився вчений, стало символом багатьох випробувань українського народу: саме тут під час Голодомору загинули десятки селян, тут формувалися перші осередки спротиву, діяла націоналістична підпільна мережа. Дослідження історії цього села та родини Баранників — частина великої історії України, її боротьби за незалежність і збереження національної ідентичності.
Андрій Баранник дбайливо доглядає за рослинами в Америці (ЗСА)