12 січня виповнюється 194 роки з дня народження Єлизавети Милорадович (у дівоцтві Скоропадської) — видатної української громадської й культурної діячки, голови Полтавського філантропічного товариства, меценатки, тітки гетьмана Павла Скоропадського. Її внесок у розвиток освіти, культури та національної ідентичності став знаковим для Полтавщини та всієї України.
Про це розповідає Poltava Today
Вшанування пам’яті у назвах вулиць
У межах деколонізаційних ініціатив та виконання закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» на 25-й позачерговій сесії Полтавської міської ради було ухвалено рішення перейменувати вулицю Цвіточну у селі Гожули на честь Єлизавети Милорадович. За ініціативою професора Леоніда Булави та представника Українського інституту національної пам’яті Олега Пустовгара, її ім’я також присвоєно одній із вулиць у приватному секторі мікрорайону «Браїлки» міста Полтава.
Походження та громадська діяльність
Єлизавета Милорадович походила зі славетних козацько-старшинських родин Скоропадських і Тарновських, які відігравали значну роль у політичному та культурному житті України. Вона народилася у палаці Качанівка, Борзненського повіту Чернігівської губернії (нині Ічнянська громада Чернігівської області), а дитинство та юність провела у маєтку Тростянець на Полтавщині, відомому своїм дендропарком. Батько Єлизавети був меценатом освіти, заснував чоловічу гімназію в Прилуках. У 17 років вона вийшла заміж за Лева Милорадовича — почесного попечителя Полтавської гімназії, мала двох дітей.
Сім’я володіла великими земельними маєтками у Полтаві та Катеринославі, а також маєтком у Гожулах, де Милорадович створила парк, дендрарій та ботанічний сад. Полтавський маєток Милорадовичів став осередком культури, де організовувалися прийоми, які відвідували відомі діячі українського театру, композитори, письменники та інтелігенція. Сучасники називали її «центром мистецтв» та «симпатичною красунею європейкою, глибоко освіченою, передовою жінкою».
«Славна, привітна, глибокоосвічена і глибокочуттєва Є.І. Милорадович одарувала у своєму розкішному полтавському будинку Дарію Михайлівну ледве не масою прекрасних вишивок українських по полотну, найрізноманітніших і найвишуканіших, різних для застосування у життєвому вжитку: сорочки, наволочки, простирадла, різні „плато“ та ін., а нам із Федором Дмитровичем Є.І. Милорадович подарувала по рушнику з дивними малюнками і вишитими надписами»
У маєтку Милорадовичів виник гурток «Полтавська громада», який започаткував розвиток освіти й культури в регіоні: відкривали недільні школи, видавали підручники, організовували театральні вистави, просвітницькі заходи, бібліотеки й книгарні. Єлизавета Милорадович була фундаторкою багатьох освітніх закладів, утримувала недільні школи, навчала дітей, сприяла поширенню української мови й культури, попри тиск імперської влади.
Вона активно брала участь у благодійності: з 1878 року очолювала Полтавське дамське благодійне товариство, створила жіноче товариство для опіки дітей-сиріт, відкрила дитячий будинок, підтримувала жіночу гімназію та реальне училище. Для хворих дітей виділила окрему кімнату на своїй дачі в Гожулах.
Внесок у розвиток української науки та культури
Єлизавета Милорадович вільно володіла французькою та німецькою мовами, самостійно вивчала англійську, плануючи перекласти «Історію русів» для іноземних друзів. Вона багато років перебувала під наглядом царської влади через підозри у підтримці ідей реставрації гетьманства. Її діяльність відзначалася не лише в Полтаві: Милорадович сприяла розвитку українського руху в Галичині, фінансувала товариство «Просвіта» та журнал «Правда», а також внесла значний вклад у створення Літературно-наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові.
Під час посилення заборон на українське слово Милорадович не припинила просвітницької діяльності. У травні 1861 року разом із полтавськими громадівцями ініціювала посадження дуба на спомин про перепоховання Тараса Шевченка — це був перший живий пам’ятник поетові в Україні.
Померла Єлизавета Милорадович у Полтаві в ніч на 27 лютого 1890 року від серцевого нападу. Її поховали поруч із чоловіком та дочкою на цвинтарі Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря. Ім’я Милорадович залишило помітний слід у культурній, освітній та благодійній історії України.
