Станіслав, військовослужбовець з позивним «Сеня», щодня кермує медичною машиною, яка вже декілька років працює у найгарячіших точках фронту. Цей автомобіль раніше використовувався у цивільному житті, проте нині його головне завдання — оперативно доставляти евакуаційну групу до місця поранення та забирати бійців, які потребують негайної допомоги.
Про це розповідає Poltava Today
Рутина водія на передовій
Водій медичного транспорту постійно стежить за технічним станом авто, уважно прислухається до кожного нового звуку, адже навіть незначна несправність може коштувати життя. Протягом служби Станіславу довелося замінити ресори, які не витримали навантаження фронтових поїздок, а також регулярно перевіряти підвіску та інші життєво важливі вузли машини.
Під час бойових чергувань команда діє злагоджено: транспорт завжди заправлений, медики готові до виїзду, зв’язок постійно на контролі. Оперативно отримавши команду, водій одразу вирушає до точки евакуації. Хоча зазвичай евакуаційний пункт знаходиться за три кілометри від лінії фронту, ситуація може змінюватися надзвичайно швидко, і відстань часто збільшується, ускладнюючи завдання екіпажу.
Виклики та будні фронтового медика
Найважчі моменти для Станіслава — перевезення поранених, коли кожна секунда на вагу золота. Він згадує випадок, коли доводилося їхати навіть на трьох колесах, але сприймає це спокійно — як частину своєї роботи. Для нього головне — вчасно доставити пораненого в стабільному стані, і саме це приносить йому душевний спокій.
Робота на фронтових дорогах постійно вимагає вибору між швидкістю та безпекою пасажира, адже розбиті напрямки і небезпека обстрілів змушують шукати оптимальні маршрути. Час очікування на точці — це хвилини напруги та роздумів: чи встигне екіпаж, чи не станеться нової небезпеки, чи зможуть швидко перевантажити пораненого без зупинок.
«Їзда по фронтових дорогах — це постійний вибір між обмеженням в часі і ризиком завдати зайвої шкоди пораненому. Дороги часто розбиті, напрямки умовні. Він обирає ті ділянки, де рух буде хоча б контрольованим».
Екіпаж працює як єдина команда: кожен чітко знає свої обов’язки, що дозволяє уникати плутанини навіть у найнебезпечніших ситуаціях. Цивільний досвід Станіслава в ремонті автомобілів став визначальним у його військовій службі, адже техніка повинна бути в ідеальному стані, а водій — готовим до будь-яких несподіванок.
Попри всі труднощі, Станіслав не будує далеких планів. Він мріє повернутися додому, побачити рідних та відновити звичне життя. Однак нині його щоденна реальність — це шлях від виклику до пункту евакуації, де він просто виконує свою роботу, рятуючи життя.
17 Полтавська бригада НГУ «РЕЙД»