Доля кожного народу складається під впливом багатьох чинників — від релігії та філософії до економічного устрою й рівня добробуту. Чи справді народи обирають свою долю самостійно, чи це результат випадкових обставин? Відповіді на це питання можна пошукати, звернувшись до історії стародавньої Греції.
Про це розповідає Poltava Today
Формування грецьких племен та причини міграцій
Греки, відомі також як елліни, заселяли територію Еллади кількома хвилями: першими прийшли ахейці близько 2000-х років до н.е., за ними — іонійці, а пізніше дорійці. Згідно з міфами, родоначальником племен був вождь Еллін, який розділив свою спадщину між синами — Еолом, Дором і Ксуфом. Від Еола походять еолійці, від Дора — дорійці, а Ксуф став пращуром іонійців та ахейців. Існує версія, що саме молодші і слабші роди змушені були першими вирушати в міграцію через нестачу ресурсів, агресивних сусідів та дефіцит їжі.
Після завершення епохи переселень та закінчення Темних віків, елліни розселилися по території Еллади та побудували поліси — міста-держави. Однак гірський рельєф і посушливий клімат Пелопоннесу не дозволяли отримувати щедрі врожаї, тож питання виживання поставало гостро.
Колонізація, Афінська модель і спартанський шлях
Грецькі поліси обирали різні способи вирішення проблеми дефіциту ресурсів. Більшість міст-держав обрали шлях колонізації — засновували поселення на родючих землях Малої Азії, Сицилії, Південної Франції, Італії, Північної Африки та Причорномор’я. За історично короткий період елліни створили близько 250-300 нових поселень, багато з яких перетворилися на великі сучасні міста, такі як Стамбул, Марсель чи Неаполь.
Афіни пішли іншим шляхом — вони розвинули ринкову економіку, орієнтовану на спеціалізоване сільське господарство та ремесла. Основними продуктами стали вино та оливкова олія, які афіняни експортували по всьому Середземномор’ю, натомість імпортуючи зерно. Оливкове дерево і його плоди стали символами процвітання та універсальності, адже олія використовувалася у харчуванні, медицині, косметиці, для освітлення та навіть бальзамування.
«Недарма Гомер нарік олію оливи “рідким золотом”. Афіняни ж, організувавши міжнародну торгівлю, змогли перетворити її на справжнє золото, додавши в прайс ще й вино, і продукцію вправних ремісників».
Такий економічний підхід визначив і політичний устрій Афін — демократію, що сприяла розвитку культури, мистецтва, філософії та науки.
На відміну від Афін, Спарта обрала шлях військової експансії. Спартанці завоювали сусідню Мессенію, перетворивши її мешканців на ілотів — особливий клас залежного населення. Втім, утримати контроль було складно: утиски породжували повстання, а життя самих спартанців перетворилося на суворе існування, повністю підпорядковане військовій дисципліні. Гроші були замінені залізними монетами, зовнішня торгівля фактично зникла, а весь побут і виховання підпорядковувалися вихованню воїнів. Життя спартанця нагадувало існування римського гладіатора — постійні тренування, казарменний режим і ризик смерті.
Врешті-решт, спартанський шлях не виправдав себе: у 369 році до н.е. Спарта зазнала поразки, а Мессенія відновила незалежність. Від спадщини Спарти, окрім легенд та міфів, майже нічого не залишилось, тоді як надбання Афін вплинули на подальший розвиток європейської цивілізації.