Ігор, відомий під позивним «Адідас», до війни очолював власну будівельну компанію та мав вищу інженерно-технічну освіту, а також досвід у юридичній сфері. Його життя кардинально змінилося після повномасштабного вторгнення росії.
Про це розповідає Poltava Today
Восени 2024 року, після проходження бойового злагодження, Ігор опинився на передовій у Донецькій області, в районі Великої Новосілки. Його основним завданням було забезпечення стабільної роботи польового вузла зв’язку, що є критично важливим для координації військових підрозділів. Разом із напарником він чергував цілодобово: обслуговували техніку, контролювали живлення генераторів, ремонтували ретранслятори та антени, а також охороняли вежу.
Загроза з боку ворога
Спочатку обстановка здавалася відносно спокійною, але з кожним днем війська ворога активізувалися. «Перші тижні ще можна було працювати спокійно. Але поступово почали з’являтися ворожі дрони. Це були одиничні випадки розвідників, потім FPV-дрони. Перший впав поряд уже на другому тижні», — згадує Адідас.
З часом атаки ставали дедалі частішими. Дрони безперервно кружляли над позиціями, і вежа зв’язку стала їхньою мішенню. Ворожі FPV-дрони пошкодили антени та верхній ярус конструкції. Один раз, під час патрулювання, дрон вибухнув прямо над головами Ігоря та його напарника.
Крім дронів, почалися артилерійські обстріли. Спочатку удари лягали на околицях, але з появою українських танкістів та артилерії, ворог почав завдавати прицільних ударів. «Спочатку били по артилеристах, а потім вони перемістились, і вся увага противника перемикнулася на нас. Гатили по селу без зупинки», — розповідає Ігор.
Тактика виживання на передовій
У таких умовах Ігор і його напарник діяли швидко та розумно. Вони прокладали безпечні маршрути, позначали укриття та облаштовували додаткові бойові позиції. Гранати та боєприпаси розподіляли у різних місцях, щоб у разі прориву противника мати можливість захистити себе.
«Отримана на навчаннях з тактики підготовка виявилася безцінною. Найважливішим було навчитися ховатися від дронів, правильно пересуватися під вогнем і ефективно користуватися засобами зв’язку. Без цих знань було б важко», — підкреслює Ігор.
Незважаючи на постійні загрози, Ігор і його команда змогли забезпечити безперервну роботу вузла зв’язку.
Водночас, попри всі труднощі, в умовах війни з’являлися й несподівані моменти. Чимало безпритульних тварин перебувало на позиціях, і один кіт став справжнім супутником Ігоря. Зрештою, він вирішив забрати його із собою. «Як кажуть, не беріть котів на війну — вам їх там видадуть. Так і сталося», — посміхається він.
Ігор служить у 17-й Полтавській бригаді Національної гвардії України.