У лютому 2022 року Олександр перебував в Ізраїлі, де виконував свої професійні обов’язки за контрактом. Дізнавшись про початок повномасштабного вторгнення росії, він без зволікань вирушив до Польщі, а звідти — в Україну. За кілька днів він повернувся до своєї рідної частини, де колись проходив строкову службу. Не чекаючи повістки, Олександр добровільно вступив до складу Збройних Сил України.
Про це розповідає Poltava Today
Служба на фронті
Перша ротація Олександра проходила на Запорізькому напрямку. Він служив у складі ротної групи, відповідаючи за роботу радіозв’язку, чергуючи на станціях та координуючи дії з командуванням і суміжними підрозділами. Влітку 2023 року він виїхав на Донецький напрямок, вже у складі батальйонної групи.
Олександр згадує:
«Це була зовсім інша зона відповідальності. Не рота — батальйон. І обсяг задач, і рівень загроз — усе зросло в рази. Тут уже не можна було припустити навіть секунди затримки чи мовчання в ефірі. Зв’язок — це не просто техніка. Це безпека всього підрозділу.»
З дитинства він захоплювався радіоелектронікою, ремонтував приймачі та будував схеми. Його батько, фізик за освітою, підтримував це захоплення, а сусід, відставний полковник-зв’язківець, допомагав у навчанні. Олександр згадує:
«Пам’ятаю, як розбив свій перший приймач. Батько паяльником зібрав його докупи, і той знову запрацював. Тоді мене й затягло.»
Критична роль зв’язківця
На фронті ці навички стали вкрай важливими. Олександр забезпечував багаторівневу систему зв’язку, де основні канали працювали на одних діапазонах, а резервні — на інших, що залишалися стабільними навіть під активним глушінням з боку ворога. Він пояснює:
«Ми завжди готуємо щонайменше три паралельні канали. Один падає — одразу переходимо на інший. У бойових умовах зв’язок — це не розкіш, а основа управління. А час — це життя.»
Однією з найвідповідальніших частин служби Олександра є чергування та моніторинг повітряної обстановки. Ворожа авіація, зокрема скидання КАБів та розвідка крилатими дронами, становлять пряму загрозу для особового складу. Завдання чергового зв’язківця полягає в тому, щоб зафіксувати загрозу та швидко передати інформацію.
Олександр говорить:
«Ми тримали в секторі огляду весь сектор над нашими позиціями. Якщо я бачу крило — передаю всім: “Маскування. Повітряна розвідка.” Якщо я не встигну — це може коштувати життя.»
Зв’язківець на фронті — це очі, вуха і нервова система підрозділу. Його відсутність або помилка можуть бути критичними. Без стабільного зв’язку не працює артилерія, не наводяться дрони, не евакуюють поранених.
Олександр підсумовує:
«Ніхто не бачить, що ти робиш. Але якщо не зробив — це бачать усі. Це тиша в ефірі, відсутність координат, затримка в ухваленні рішень. Працюєш не заради подяки, а бо інакше — ніяк.»
Олександр служить у 17-й Полтавській бригаді НГУ, де його внесок у забезпечення зв’язку є безцінним.