Верховна Рада України ухвалила рішення про перейменування 184 населених пунктів у 16 областях країни. Такі зміни стосуються, зокрема, 11 сіл Полтавської області. Відповідні постанови були підтримані 257 народними депутатами 5 червня 2025 року, що стало черговим кроком у процесі деколонізації топонімії та впровадження державної мовної політики.
Про це розповідає Poltava Today
Масове повернення історичних назв на Полтавщині
На Полтавщині мешканці та місцева влада активно долучилися до процесу відновлення історичних назв. Зокрема, селу Радченкове, що входить до Комишнянської селищної громади Миргородського району, повернули історичну назву Двірець. Ця ініціатива була підтримана після обговорення серед громади та на підставі історичних досліджень краєзнавиці Людмили Розсохи. За її даними, хутір із такою назвою належав родині гетьмана Данила Апостола у XVIII–XIX століттях. Протягом радянської доби топонім Двірець було знищено на користь імені проросійського діяча Григорія Радченка, але тепер історична справедливість відновлена.
Зміни торкнулися й інших сіл: село Червоне Пирятинської міської громади Лубенського району тепер носить назву Пасічне, село Зірка у Лохвицькій громаді Миргородського району — Зоряне, село Червона Балка — Балка, а Червона Слобідка — Слобідське. Таким чином, із назв населених пунктів прибрали символіку радянського окупаційного режиму, яка закріпилася після встановлення влади срср.
«Йдеться не просто про зміну назви одної букви, а усунення імперського російського нашарування у назві. Назва Ряська відтепер прив’язана до місцевих особливостей природи», — вважає уродженець цього села, полковник ЗСУ, активіст Спілки офіцерів України Микола Зеленський.
Втілення закону про державну мову та подолання імперської спадщини
Рішення парламенту реалізовано у відповідності до законів «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» та «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Згідно зі статтею 41 останнього, усі географічні назви мають виконуватися державною мовою і не перекладатися іншими мовами, а їхнє написання має відповідати українському звучанню.
У Диканській селищній громаді Полтавського району село Надєжда отримало назву Надія, хоча історична назва Парасковіївка не була повернута через результати місцевого обговорення. Село Юр’ївка Лютенської сільської громади Миргородського району перейменували на Юріївка.
Відновлено історичні назви й у Кобеляцькій міській громаді, де село Леваневське, назване на честь радянського льотчика, отримало первинну назву Татарщина. Аналогічна процедура проведена щодо села Сухинівка, заснованого російським поміщиком і державним службовцем, яке стало Поліссям. Село Кунівка перейменовано на Рідне, відповідно до пропозиції місцевої громади.
Такі перейменування є частиною системної державної політики, спрямованої на очищення топонімічного простору від колоніальної спадщини росії, а також на забезпечення дотримання мовного законодавства. Цей процес демонструє прагнення українського суспільства до збереження власної історичної пам’яті та ідентичності, що особливо актуально в умовах збройної агресії російської федерації проти України.