Лілія Лайкун, яка переїхала до Німеччини з Ужгородського району, перекваліфікувалася на водійку автобуса і тепер працює в місті Пассау. Після мовних курсів та автошколи вона отримала посвідчення кількох категорій і в будні возить дітей до школи, а на вихідних — туристів і вболівальників на матчі. Про свій досвід адаптації та нову роботу Лілія розповіла в інтерв’ю проєкту Радіо Свобода «Ти як?»
Про це розповідає Poltava Today
«Мені часто кажуть: «Я думала, що жінка-водійка їздитиме гірше, а ви дуже акуратно керуєте». Пасажирів дивує і фізична частина роботи – наприклад, як швидко я завантажую важкі валізи. Чесно кажучи, вже маю для цього власну схему», – розповідає Лілія Лайкун.
До повномасштабного вторгнення Лілія мешкала в селі Ракошино поблизу Ужгорода й понад десять років працювала логісткою в міжнародній транспортній компанії. Коли війна розпочалася, багато вантажівок застрягли в Європі, і компанія припинила роботу. Спершу Лілія займалася координацією гуманітарних перевезень, шукала автомобілі, які могли безкоштовно привозити допомогу з Європи в Україну, але згодом активність перевізників зменшилася й обсяги допомоги спали.
«Уже на четвертий день повномасштабного вторгнення багато друзів почали кликати мене до Європи, але я не хотіла виїжджати. Було відчуття, що маю допомагати тут, в Україні. Тож я почала займатися логістикою гуманітарних вантажів: шукала вантажні автомобілі, які могли безкоштовно доставляти допомогу з Європи в Україну. Проте через декілька місяців прийшло розчарування, оскільки перевізники не так охоче погоджувалися на безоплатні рейси, і допомога вже надходила не в таких обсягах, як на початку».
За проханням дітей Лілія переїхала до Німеччини й із червня 2022 року оселилася в Пассау, неподалік від австрійського кордону. Вона отримала тимчасовий захист за 24-м параграфом і одразу почала інтенсивні курси німецької: навчання проходило з понеділка по п’ятницю по чотири години, усе — німецькою мовою.
«Після курсів я щодня додатково займалася по три-чотири години: користувалася Duolingo, слухала подкасти, дивилася відео, заучувала тексти. Для одного із завдань навіть записала аудіо з текстом, щоб повторювати його на слух. Без постійних занять вдома і уважного ставлення до уроків складно було скласти іспит. У нашому класі з 20 людей успішно склали лише шестеро – ті, хто серйозно вчився».
Завдяки наполегливому навчанню Лілія здобула рівень B1 з німецької та пройшла місячний курс з історії й політики ФРН. Оскільки обожнює кермувати й в Україні мала водійські права на легковий автомобіль і вантажівку, вона вирішила отримати права на керування автобусом. Радником став чоловік сестри: він порадив звернутися до центру зайнятості за курсами з водіння автобусів, які часто фінансуються місцевою владою за наявності гарантії працевлаштування.
«Для цього потрібно взяти лист від автобусної компанії про те, що їм потрібен водій і після завершення курсів вони готові взяти тебе на роботу. Такі курси досить дорогі, доступні не всім і залежать від бюджету міста, оскільки фінансуються місцевою владою».
У центрі зайнятості довго вагалися, чи покривати витрати на навчання, але врахували попередні успішні курси Лілії й погодили фінансування. Під час навчання українське посвідчення тимчасово вилучили, натомість видали документ, що давав право керувати в Німеччині протягом двох місяців. Теоретичну частину Лілія вивчала російською, оскільки одночасно готувалася до іспитів на кілька категорій: B, C, CE та D.
«Теоретичну частину навчання я проходила російською, оскільки здобувала права одразу на декілька категорій: легкову автівку (B), вантажівку (C, CE) та автобус (D). Теорія була складною – понад 100 питань, із мінімальною похибкою».
Перші маршрути
Практичні заняття виявилися для Лілії простішими завдяки попередньому водійному досвіду, і через чотири місяці вона успішно отримала водійське посвідчення. Перший робочий день припав на початок навчального року в німецьких школах: компанія доручила їй шкільний маршрут, а згодом вона перейшла на постійні рейси з дітьми. На вихідні Лілії дають міжміські та туристичні поїздки — її маршрут уже проводив до Відня, Франкфурта, Нюрнберга та інших міст.
«Я 12 вересня мала виходити на роботу – це був вівторок. Спершу мені дали спробувати шкільний маршрут – возити дітей до школи. Для новачків компанія дає легші завдання на невеликі відстані – наприклад, на 30 кілометрів до Австрії. Після тижня практики керівник запитав, чи подобається мені робота. Я ствердно сказала, що так».
Лілія цінує стабільність графіка: ранкові виїзди, чіткі перерви й можливість планувати особисті справи. Типовий день починається о шостій ранку, після першого рейсу вона має тривалу перерву, яку використовує для відпочинку, занять спортом або візитів до лікаря. Однак на туристичних маршрутах розклад менш передбачуваний: водієві потрібно самостійно планувати шлях, зупинки та час у дорозі.
«Вранці я виїжджаю о шостій, роблю перший рейс, а потім із 8 до 12 в мене перерва. Можу піти в спортзал, зайти до магазину, записатися до лікаря чи стоматолога або навіть зробити манікюр. Я точно знаю, що ці чотири години – повністю мої, і я можу використати їх так, як хочу. Потім у мене ще декілька рейсів».
Інциденти та приємні моменти
За півтора року роботи Лілія стикалася й зі стресовими ситуаціями. Одного разу в Регенсбурзі приблизно о третій ночі вона приїхала на погоджене місце, аби забрати двох туристок, але пасажирок там не виявилося. Довелося телефонувати, з’ясовувати місце зустрічі, і врешті допоміг місцевий водій, який показав адресу на карті. Через затримку довелося виправдовуватися перед іншими пасажирами.
«Я точно знала, де маю стояти, бо вже не раз забирала людей у цьому місті. Тож зателефонувала пасажиркам, а вони казали, що чекають «на місці», і почали на мене кричати. Було складно, бо німецьку я розумію, але по телефону – гірше.
На щастя, мені допоміг місцевий водій автобуса: переклав адресу й показав її на карті. Я поїхала по жінок і забрала їх, але вже запізнювалася на наступні зупинки. Одна з пасажирок кричала й вимагала пояснень усю дорогу. Попри це, мені ще довелося телефонувати іншим пасажирам і вибачатися за затримку».
Поряд із труднощами в роботі трапляються й приємні моменти. На футбольних виїздах до «Альянц Арени» вболівальники полюбили Лілію і навіть просять проїхати з нею: інколи її запрошують піти на матч разом. Щоденна робота з людьми приносить їй задоволення й нові знайомства.
«Фанати мене якось так полюбили, що завжди просять: «Дайте нам Лілю-водійку». Коли я їду з ними, вони беруть мене на стадіон, щоб разом дивитися матч. Це такий бонус. Дуже цікава робота, бо ти постійно з людьми – і щодня щось нове».
Щодо ставлення пасажирів, Лілія каже, що відвертих упереджень вона не відчуває. Натомість люди уважно спостерігають за поїздкою й потім дякують або роблять компліменти, іноді дивуючись, наскільки акуратно кермує жінка-водійка та як швидко вона справляється з вантажем у багажнику.
«Мені часто кажуть: «Я думала, що жінка-водійка їздитиме гірше, а ви дуже акуратно керуєте». Пасажирів дивує і фізична частина роботи – наприклад, як швидко я завантажую важкі валізи. Чесно кажучи, вже маю для цього власну схему, як краще складати їх у багажнику. А одна жінка нещодавно підійшла до мене й сказала, що любить їздити з жінками-водійками, і що наша поїздка – одне задоволення».
- У Німеччині оселилася найбільша частка українських біженців — близько 28% усіх, хто виїхав від війни до ЄС. За даними Євростату станом на кінець листопада 2025 року, Німеччина прийняла понад 1,24 мільйона українців; з них майже 44% — дорослі жінки, і близько 31% — діти.
- За даними Ukraine Support Tracker за період із січня 2022-го до серпня 2025-го, Німеччина витратила на підтримку воєнних переселенців з України 36,55 мільярда євро — це найбільша сума серед держав.
У листопаді 2025 року представники урядової коаліції в Німеччині домовилися, що скорочення соціальних виплат Bürgergeld стосуватиметься лише тих українців, які приїхали після 1 квітня 2025-го: для цієї категорії сума виплат буде зменшена до 441 євро на місяць замість 563 євро, тоді як витрати на житло й комунальні послуги залишаться покритими державою. Лілія ж планує й надалі працювати водійкою та вдосконалювати професійні навички.