Чи може хтось посісти місце «найбільш нечестивого» філософа поруч із Маґіавеллі? Багато сучасників та нащадків вважали, що так — цю роль виконав Томас Гоббс, автор провокаційного трактату «Левіафан». Його погляди викликали сильне відторгнення: після Великої лондонської пожежі 1666 року та епідемії чуми деякі навіть приписували ці лиха божественному осуду за сприяння Гоббсу моральному занепаду. Через чотири роки після смерті мислителя Оксфордський університет засудив ряд його доктрин; примірники “Левіафана” й “Про громадянина” були публічно спалені
Про це розповідає Poltava Today
Реалізм Гоббса і уявлення про природу людини
Гоббс не шукав утопії: він формулював теорію влади та держави так, ніби будував логічну систему або геометричний доказ. На відміну від Платона чи ідеалістів, він описував світ таким, яким його вважав реальним — з усіма його вадами й небезпеками. За Гоббсом, людина за своєю природою егоїстична: вона прагне власного блага, а суспільство виникає з любові до себе, а не до ближнього. Людина усвідомлює, що реалізувати свої інтереси вона може лише у взаємодії з іншими, але це не скасовує прагнення діяти в індивідуальному інтересі; отже приватний інтерес часто співпадає з тим, що оголошується загальним.
Ще один фундаментальний для нього тезис — рівність людей у здатності завдати смертельної шкоди. Як пише Гоббс, іноді “не треба особливої сили, щоб відняти у людини життя”; і ця рівність у потенційній небезпеці породжує взаємний страх, гордість і марнославство. У стані без зовнішніх устоїв контролю люди, залишені сам на сам, вступають у постійний конфлікт — «війна всіх проти всіх», де немає ні справедливості, ні моралі, ні гарантій безпеки. Саме такому вигляду природи людського існування Гоббс протиставляв потребу в сильній владі.
«поганих людей менше, ніж хороших, проте оскільки ми не в змозі відрізнити хороших від поганих, то… постійно постає необхідність не довіряти нікому»
Цю цитату Гоббса часто наводили, щоб продемонструвати його песимізм щодо довіри між людьми: навіть якщо поганих менше, їхніх вчинків не відрізнити від добрих, тож суспільство має вибирати безпеку над наївною довірою. Такий підхід, як зауважував Джон Дьюї, звільнив політику й мораль від абсолютного божественного авторитету: питання влади й права почали розглядатися як автономні людські інститути.
Природний стан, інстинкт самозбереження і виникнення держави
За Гоббсом, природний стан — це життя, в якому панують вічний страх і постійна загроза насильницької смерті; життя тоді є самотнім, бідним, жорстким і коротким. Єдиним мотивом людини в такому стані стає бажання вижити, а інстинкт самозбереження визначає моральні норми: прагнення зберегти власне життя й піднятися над іншими для здобуття бажаних благ. Оскільки самозбереження лежить в основі всіх природних «законів», люди погоджуються на обмеження індивідуальних свобод заради більшої безпеки.
Держава у вченні Гоббса виникає як інструмент приборкання анархії — спосіб поставити людські бажання й дії під контроль. Цю сукупність влади філософ образно називає Левіафаном — могутньою істотою, яка забезпечує порядок і захист. Справді, щоб щоби уникнути повернення до війни всіх проти всіх, влада має мати монополію на насильство та можливість гарантувати безпеку громадян.
Гоббс пропонує два шляхи створення держави. Перший — цивільний договір між людьми, які погоджуються підпорядкуватися суверену; цей договір, за його логікою, не зобов’язує самого правителя, бо його ефективність залежить від абсолютної влади, що не допускає заперечень чи розбіжностей, здатних породити бунти. Другий шлях — встановлення влади силою в умовах конфлікту, коли сильніша група підкорює суперників і здобуває управління; у такому разі легітимність все одно походить від згоди поневолених, яка випливає з бажання уникнути хаосу.
Для Гоббса держава — це делегування влади, а не реалізація прав громадян: громадяни відмовляються від багатьох прав на користь суверена й зберігають лише те, що сам суверен визнає допустимим. Закони власності, питання релігії та церковних інституцій формуються під владою суверена; король має очолювати державну церкву, а папська непогрішність та надання безмежної віротерпимості в його конструкції неприйнятні. Єдине природне право, яке не може бути передано суверену, — право на власний захист життя, але цей захист має межі: захист іншого може вважатися злочином, бо логіка самозбереження є центральною у підставі урядування.
Критики відкидали радикальність таких вимог: що може примусити людей відмовитися від прав? Гоббс пояснював це людським даром раціональності — прагматичним вибором між жахами стану природи та владою, що дає безпеку. Противники натомість приписували йому мотивацію страху; у власних автобіографічних віршах Гоббс жартував, що народився разом зі страхом, бо мати під час пологів була налякана загрозою Іспанської армії. Часи його життя — громадянські та релігійні війни — безумовно впливали на тон його роздумів.
Деякі критики, зокрема Дідро, стверджували, що Гоббс перебільшив конкретні небезпеки свого часу, прийнявши їх за загальні закони людської поведінки. Інші відзначали, що його реалізм, подібно до реалізму Макиавеллі, веде до того, що володіння силою та успіх у справах виправдовують право на правління: у тлумаченні Гоббса — владність і результат стають критерієм легітимності.
Емпіричні дослідження останніх десятиліть теж дають підстави для роздумів: наприклад, аналіз даних по бездержавних суспільствах показує вищі відсотки смертності від насильницьких дій порівняно з централізованими державами; такі факти підкріплюють аргумент Гоббса про роль держави в обмеженні насилля. Водночас ці висновки не знімають етичних запитань про межі влади та вартість свобод, якими громадяни поступаються заради безпеки.
Отже, оцінка Гоббса залишається двозначною: його внесок у відділення політики від теології і в обґрунтування державної властивості безсумнівний, але його радикальні висновки про абсолютну владу й обмеження прав викликають тривалу дискусію про компроміси між свободою та безпекою. Реалізм мислителя змушує ставити гострі питання, на які відповідь залежить від політичних уподобань та історичних контекстів
Коменти, підписки, лайки категорично вітаються!