38-річний Олександр Кітченко з Чутівської громади Полтавського району пройшов шлях від цивільного працівника на елеваторі до служби в лавах Збройних Сил, а згодом — до роботи в територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) і батальйоні забезпечення.
Про це розповідає Poltava Today
Мобілізація та бойове хрещення
У листопаді 2022 року його прізвище потрапило до списку для уточнення військово-облікових даних. Відповів на виклик, пройшов військово-лікарську комісію та очікував дзвінка. На початку лютого 2023 року Олександру повідомили, що на наступний день потрібно з’явитися з речами для мобілізації — 6 лютого його зарахували до 407 окремого стрілецького батальйону.
Підготовка відбувалась у складі підрозділу: стрілецька справа, ознайомлення зі зброєю, відпрацювання злагодження у відділенні та взводі. Спершу Олександр служив стрільцем — помічником гранатометника, згодом його перевели до взводу ПТРК. Батальйон працював на Київщині, потім виконував завдання на Харківщині і Херсонщині, охороняючи техніку та несучи службу на блокпостах.
Авдіївський коксохім і запеклі бої
Наприкінці жовтня 2023 року підрозділ прибув на Донеччину й розмістився в Мирнограді. Через два дні отримали наказ на вихід — вночі 30 жовтня батальйон зайшов на територію Авдіївського коксохімічного заводу. Уже зранку відбили перший із серії великих штурмів, після чого почався масований артилерійський обстріл, що тривав близько 12 годин.
Ворог змінив тактику: на позиції постійно надсилалися невеликі групи по 4–5 бойовиків, через що довкола заводу накопичувалися трупи противника. Паралельно тривали обстріли з мінометів, ствольної артилерії та танків; ворог застосовував КАБи, фосфорні боєприпаси та боєприпаси з газом.
— Ми постійно перебували на коксохімі, жили в підвалах. Спали на підлозі на кариматах. Було так волого, що вода сочилася по стінах. І миші. Як ми тільки поселилися в підвалі, то їх було туча. Буває, просинаєшся, а вони на тобі сидять. Морально важко. І фізично важко теж — поки туди на позицію доберешся, поки назад. А воно ще і обстріли постійні, все літає… Ну і тягали ж на собі десятки кілограмів — один бронік 16 кг. А ще зброя, БК.
Олександр переважно виконував обов’язки протитанкіста. Перший бойовий постріл з ПТРК він пам’ятає особливо — після тренувань на симуляторах реальний пуск справив сильне враження й додав упевненості, незважаючи на відчутні відмінності в звуці, віддачі та викиді порохових газів.
Іноді влучні постріли виводили з ладу одразу по кілька одиниць техніки, внаслідок чого машини зупинялися, і піхоті доводилося спішуватися, втрачаючи захист броні та можливість швидкого маневру. В окремих епізодах взводи ПТРК підсилювали піхоту в прямих вогневих контактах.
Чергування відбувалося за графіком 8/16 годин, на оглядових пунктах вздовж бетонного паркану, через який ворог постійно намагався проникнути на територію підприємства. Понад три місяці 407 ОСБ тримав оборону коксохіму — північного логістичного підходу до Авдіївки. У середині лютого тактична обстановка загострилася: ворог прорвався з півдня і взяв місто під контроль. 15 лютого батальйон отримав наказ на виведення особового складу з території заводу.
Після повернення до Мирнограду підрозділ місяць перебував у пункті тимчасового розташування, потім вирушив на відновлення до пункту постійної дислокації 110 окремої механізованої бригади, до складу якої пізніше ввійшов батальйон.
Під час доукомплектування Олександр додатково працював діловодом, вів документацію взводу. Через кілька місяців, у складі 110-ї бригади, батальйон повернувся до Мирнограда, а невдовзі вийшов на позиції в межах Очеретинської громади Покровського району неподалік Архангельського.
Коли командир взводу зазнав поранення, старшого солдата призначили виконувати його обов’язки. У ролі командира він координував дії з відстані, підтримував зв’язок із підлеглими й командуванням та інструктував бійців у разі потреби.
Протягом кількох днів позиції піддавалися масованим ударам дронами, мінометами, артилерією та КАБ — через втрати підрозділ вивели на відновлення на пів року.
У листопаді 2024 року підрозділ повернувся на Донбас у Курахівському напрямку. За час відновлення Олександр опанував додаткові види озброєння: одноразові гранатомети, керовані ракети та інші ПТРК-комплекси, зокрема «Корсари». Окрім протитанкової роботи, протитанкісти часто виходили на підсилення піхоти — так сталося й у лютому 2025 року.
Під час одного з виходів у бліндажі шестеро бійців отримали серйозні контузії після потрапляння 120-мм міни; попри це ввечері всі дісталися точки евакуації й були вивезені. Після лікування у військовослужбовця різко погіршився стан нирок: при повторному обстеженні діагностували тяжке захворювання, що вимагало радикального лікування — операції, яку провели в Дніпрі.
Через п’ять місяців після операції комісія ВЛК визнала Олександра придатним з обмеженнями — для служб у навчальних центрах, забезпеченні, зв’язку чи ТЦК. Він подав рапорт через платформу «Армія+», і за 13 днів був переведений до Дев’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП у Чутовому.
У середині липня 2025 року його призначили старшим стрільцем взводу охорони — він ніс добові чергування й часто працював практично без відпочинку через брак особового складу. Через п’ять місяців служби в ТЦК його перевели до 115-ї окремої механізованої бригади з урахуванням стану здоров’я — до батальйону забезпечення, де він наразі допомагає готувати їжу для особового складу бригади.
Олександр наголошує, що війна швидко розставляє пріоритети: сьогодні ти на позиції, завтра — командуєш, післязавтра — служиш у ТЦК чи підрозділі забезпечення. Головне, на його думку, — робити все можливе для захисту країни, а не обмежувати патріотизм символічними жестами в соцмережах. Він закликає тих, хто ухиляється від мобілізації, замислитися не над тим, що їм дала країна, а над тим, що вони можуть зробити зараз, щоб її зберегти.
#прості_люди_непроста_робота #вони_захищають_Україну #warriorsТЦК
