Представництво Українського інституту національної пам’яті в Полтаві пропонує ознайомитися з унікальними спогадами генерал-поручника Армії Української Народної Республіки Володимира Сінклера про видатного українського державного і культурного діяча, головного отамана військ УНР Симона Петлюру. Ці спогади є важливим історичним джерелом та вперше були опубліковані у збірнику пам’яті Симона Петлюри в Празі у 1930 році (стор. 224-227), із збереженням оригінального правопису.
Про це розповідає Poltava Today
Перші враження про Симона Петлюру та його шлях
Генерал-поручник Сінклер згадує події кінця 1917 року, коли після розпаду російського фронту він залишив службу у російській армії й оселився в Києві. У цей буремний час у столиці тривало активне державотворення, а Центральна Рада ухвалювала численні декрети задля створення нової Української Республіки. Почалося формування національної армії, і саме тоді Сінклер вперше дізнався про Симона Петлюру – голову Військового Комітету, який відігравав ключову роль у створенні українських збройних сил. Спочатку його здивувало, що Петлюра не мав військової освіти, проте він визнав, що в періоди революцій саме сильні духом особистості виходять на передній план.
У січні 1918 року спалахнуло повстання комуністів у Києві, яке вдалося придушити українським військом, зокрема корпусом під командуванням Петлюри. Це посилило інтерес Сінклера до постаті майбутнього Головного Отамана. Водночас період захоплення Києва більшовиками, їхній терор, а згодом звільнення міста за допомогою німців, супроводжувалися зростанням популярності Петлюри.
Становлення лідерства та роль у визвольній боротьбі
Восени 1918 року Директорія, до складу якої увійшов Петлюра як Головний Отаман української республіканської армії, підняла повстання проти гетьманського режиму. За короткий час армія Петлюри набрала значної чисельності, що створило враження, ніби за ним стоїть увесь народ. Після здобуття Києва та передачі влади Директорії популярність Петлюри серед військових зросла, що допомогло згуртувати численні формування під єдиним керівництвом.
Сінклер отримав пропозицію стати генерал-квартирмейстером Штабу Дієвої Армії. Під час першої особистої зустрічі з Петлюрою він був здивований, адже побачив звичайну на вигляд людину, однак з енергійним обличчям і розумними очима. Згодом генерал зрозумів, у чому полягає сила цієї особистості: у стійкому патріотизмі, фанатичній відданості ідеї незалежності України, а також у глибокому розумінні психології як окремого воїна, так і маси.
«Він говорив… Тоді то постать «звичайної» людини танула, зникала, відмінялася в постать велетня духа й волі. Обличчя його переображалося, світилося, горіло внутрішнім вогнем палкої любови до батьківщини. Його голос звучав твердо, рішуче, його слова були повні такої віри в перемогу і осягнення поставленої мети, так вимагали цієї перемоги, що ця віра передавалася війську, підіймала його дух, начеб електризувала його, і воно, забуваючи усі труднощі, небезпеку, перенесені злидні і втому, відважно кидалося в бій, і наслідок — несподіваний успіх».
Петлюра, за словами Сінклера, довіряв своєму штабу у військових питаннях, однак завжди вносив корективи, продиктовані особливостями створення національної армії в умовах війни та революції. В особистому житті він залишався скромним, відкритим та морально бездоганним, завжди ставив інтереси держави вище особистих.
Таким чином, у спогадах генерала Сінклера Симон Петлюра постає не лише як видатний політичний і військовий керівник, а й як людина великої внутрішньої сили, яка зуміла згуртувати навколо себе цілі покоління борців за незалежність України.