У 2022 році, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, Владислав відчув необхідність стати на захист своєї країни. Не вагаючись, він прибув до військової частини, розуміючи, що якщо не зробить цього, ворог може опинитися біля його дому. Після проходження підготовки його направили на охорону державних об’єктів у Полтавській області, де він провів майже рік. Проте з часом Владислав зрозумів, що хоче бути на передовій, де його допомога буде найбільш потрібна.
Про це розповідає Poltava Today
Перша поїздка на передову
19 січня 2023 року Владислав разом із підрозділом вирушив у район Великої Новосілки. Це була його перша поїздка на передову, і враження від неї залишилися назавжди в пам’яті. Він згадує:
«Довкола – руїни, земля, розрита вибухами, і постійний гуркіт артилерії. Тільки-но ми зайняли свої місця, як над головами з’явилися ворожі вертольоти. Ми не думали, що вони працюватимуть по нас. Думали – по сусідніх підрозділах. А потім побачили, як вертоліт виходить на вогневий рубіж і починає стріляти».
Перший авіаудар глибоко вразив його, але з часом страх поступився місцем зосередженості. У лютому Владислав отримав контузію: 80-мм міна влучила прямо в бліндаж, де він перебував. Він згадує:
«Гуркіт, ударна хвиля, темрява. Все, що пам’ятаю, – як лежу в землі, не можу зрозуміти, що відбувається. Усвідомлення прийшло пізніше: живий. Поранень немає. Бог уберіг».
Найважчим для Владислава було моральне випробування – спостерігати, як товаришів виносять з позицій, а деякі не повертаються з бою.
Шлях до снайперської майстерності
Після піврічної ротації підрозділ Владислава повернувся на відпочинок. Однак, спокійне життя здавалося йому неприйнятним після всього, що він пережив. Тому, отримавши пропозицію приєднатися до мобільної вогневої групи, він погодився без вагань. Це був новий рівень війни – з більшою мобільністю та складнішими завданнями. Три місяці пройшли в постійних виїздах, засідках та збитті ворожих дронів.
Згодом Владислав пройшов кілька курсів підготовки та перейшов до снайперського підрозділу. Він пояснює:
«Снайпер – це не просто стрілець. Це математика, терпіння, вміння бути невидимим. Кожен постріл повинен бути точним. Другого шансу немає».
Більшу частину часу він займався навчанням – вивченням теорії, зброї, набоїв і щотижневими виїздами на полігони. У 2024 році він знову вирушив на Донецький напрямок, де бої були настільки інтенсивними, що їхній підрозділ не встигав розгорнутися. Дві доби вони тримали позицію, після чого отримали наказ про евакуацію.
Повернувшись з ротації, Владислав знову приєднався до мобільної вогневої групи, але тепер вже як старший. Він зіткнувся з новими викликами: протидія новим ворожим дронам, координація дій підрозділу, ухвалення рішень під час бою.
«Командир – це той, хто приймає рішення, від яких залежить все. Іноді секундна затримка означає смерть. Тут не можна вагатися».
Війна змінила Владислава. Вона навчила його, що підготовка рятує життя, а підтримка побратимів є неоціненною. Сьогодні він не знає, скільки ще триватиме ця боротьба, але впевнений, що зробив правильний вибір.