Ігор, відомий за позивним Льова, до початку повномасштабного вторгнення працював у будівельному магазині в Полтаві. Коли розпочалася війна, без вагань вступив до лав Національної гвардії. Після проходження служби та навчання на полігонах він вирушив на передову, де провів майже пів року.
Про це розповідає Poltava Today
Перші дні на фронті
Бойову службу Льова розпочав у піхоті. Перші бойові виходи проходили на позиціях в районі Урожайного. Дорога до місця висадки здійснювалася броньованою технікою, але далі, з огляду на загострення ситуації, доводилося пересуватися пішки з повним спорядженням.
«Найважче було саме зайти на позицію і вийти звідти. Йшли кілометр півтора, з часом шлях подовжився до чотирьох кілометрів. Через активізацію ворожої аеророзвідки вже не можна було використовувати техніку: її пересування відразу виявляли дрони», — розповідає гвардієць.
На позиціях Ігор працював з гранатометом іноземного виробництва, що стріляє ВОГами. Вогневу роботу виконував по координатах, не бачачи ворогів, а лише реагуючи на отримані дані.
Виживання під вогнем
Один із найгостріших моментів стався, коли ворог виявив їхнє місце розташування. Над позицією завис дрон, і вже за кілька хвилин почався щільний обстріл: артилерія, міномети, дрони-камікадзе.
«Ми тільки занесли гранатомет, не встигли навіть окопатися. Перші розриви були зовсім близько. Сховалися у бетонній трубі під дорогою — якби не вона, не вижив би ніхто», — пригадує Льова.
Після цього Ігор став старшим на іншому об’єкті біля передової, де відповідав за генератори, зв’язок, ретранслятори та організацію побуту. Хоча його позиція вже не була безпосередньо на лінії зіткнення, загроза залишалася постійною. Наприкінці ротації Льови противник почав активно накривати район їхнього базування керованими авіабомбами — КАБами.
«КАБи прилітали дуже щільно. Вибухи — за 50–100 метрів. Ховались у підвали, плити підпирали. Усе здригалось від ударної хвилі», — розповідає Ігор.
Нині Льова служить у тилу, де його перевели до автороти, відповідно він забезпечує транспортування особового складу та спорядження. Для Ігоря бойова робота — це не лише постріли чи команди, а й витримка, дисципліна, довіра до побратима і здатність діяти в умовах, коли все навколо руйнується.
«Коли скажуть їхати на „нуль“ — повернусь. Тут кожен знає, заради чого він стоїть», — стисло підсумовує гвардієць.