Штаб-сержант Юрій Іщенко, головний сержант відділення цивільно-військового співробітництва Першого відділу Лубенського районного ТЦК та СП, продовжує служити після фронту, допомагаючи родинам загиблих військових. Його історія — приклад відданості обов’язку, мужності та підтримки в найскладніші моменти.
Про це розповідає Poltava Today
Шлях військового: від поліції до передової
Свою військову кар’єру Юрій Іщенко розпочав ще у 19 років, пройшовши строкову службу, працював у ДС охорони, а згодом — у міліції. У 2014 році він пішов на фронт в АТО, а у 2017-му звільнився вже з поліції, щоб приєднатися до лав ЗСУ. Три роки служив у 1-й танковій бригаді, починаючи заряджаючим 152-мм САУ «Акація», а згодом став командиром гармати та головним сержантом батареї. Його підрозділ підтримував піхоту під час гарячих боїв біля Хлібодарівки, Волновахи та Мангуша.
Після завершення контракту у 2020 році Іщенко ненадовго повернувся додому, але вже за рік знову став до строю — цього разу у складі 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Тут він спробував себе у піхоті, уклавши піврічний контракт. Його підрозділ виконував бойові завдання у Зайцевому, а згодом він став головним сержантом взводу та командував позицією «Бронза».
Випробування війною та новий обов’язок
24 лютого 2022 року підрозділ Іщенка відчув на собі початок повномасштабного вторгнення росії. Ворог накрив їх потужною артилерією та танками. Згодом його перевели на Харківщину, де взвод Іщенка тримав оборону у постійних боях, відбиваючи численні атаки противника. Його підрозділ був серед тих, хто зачищав лісопосадки після штурму Довгенького та утримував позиції під Бахмутом.
Юрій згадує, що йому доводилося воювати виключно у польових умовах — під Курдюмівкою, Опитним, де позиції регулярно обстрілювали російська артилерія та авіація. Взвод протистояв штурмовим загонам «вагнерівців», які складалися з колишніх злочинців, і багато з них були погано екіпіровані, але мали чисельну перевагу. Українські захисники не поступалися жодним сантиметром землі, а висока мотивація та згуртованість допомагали вижити та виконати завдання.
Три тижні напружених боїв завершилися коротким відпочинком, після якого підрозділ пішов на штурм Кліщіївки. Під час виконання завдань Юрій отримав важку контузію, а декілька його побратимів загинули. Після лікування у шпиталі навесні 2023 року Юрій звільнився за сімейними обставинами — його батько серйозно захворів.
У Хоролі Іщенко отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня за оборону Курдюмівки. Однак уже через два місяці, коли батько одужав, Юрій знову став до строю — цього разу у 13-му окремому стрілецькому батальйоні. Повернувся до служби, бо не міг залишатися осторонь, коли триває війна. Він працював у мобільній вогневій групі, яка знищувала ворожі дрони-камікадзе на Харківщині, отримавши нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест» за успішне виконання бойових задач.
Восени 2024 року під час бойового завдання здоров’я Юрія різко погіршилося — він пережив інсульт, лікувався чотири місяці, отримав інвалідність. Однак навіть за таких обставин він не залишив службу, адже, за його словами, у ЗСУ потрібна будь-яка допомога.
Іщенко обрав переведення у ТЦК замість звільнення. Тут він працює інструктором із рекрутингу, допомагає кандидатам визначатися з посадами, проводить роз’яснювальну роботу серед молоді та підтримує родини загиблих та зниклих безвісти військових. Головний сержант організовує поховання, супроводжує родини на упізнання тіл, допомагає з оформленням документів на виплати.
“Як інвалід я можу списатися та спокійно виїхати. Але не зроблю цього. Бо Україна — земля моїх пращурів та моїх нащадків. Це Богом дана мені земля, і я захищатиму її, якщо треба, до останнього подиху. І помру щасливою вільною людиною. Бо обороняти рідний дім та захищати найближчих — це найпочесніший у світі обов’язок”
Юрій Іщенко наголошує, що робота у ТЦК морально набагато складніше, ніж на фронті, адже доводиться повідомляти родинам страшні новини. Його команда підтримує родини полеглих, організовує поховання та допомагає в отриманні належних виплат. Сержант переконаний: лише підтримка та небайдужість допоможуть зберегти згуртованість суспільства у найскладніші часи.
