У другій частині розгляду причин початку Першої світової війни основна увага приділяється саме подіям у Сараєво та тому, чому ці події призвели до масштабного конфлікту. Історики неодноразово зазначали: якби ерцгерцога Франца Фердинанда було вбито раніше — у 1904-му чи 1911 році, катастрофічної війни, можливо, вдалося б уникнути. Чому ж саме 1914 рік став точкою неповернення?
Про це розповідає Poltava Today
Вбивство в Сараєво: ланцюг випадковостей і помилок
Убивство спадкоємця австрійського престолу Франца Фердинанда та його дружини Софії стало результатом низки фатальних випадковостей і прорахунків як з боку австрійської влади, так і терористів. Ерцгерцог, відомий порядністю і наміром реформувати імперію, був не надто популярним серед багатьох груп населення, хоча і прагнув об’єднати слов’янські народи під єдиною короною. Його шлюб із Софією Хотек, представницею старовинного роду, не визнавався офіційно, а діти не могли претендувати на престол.
Фатальний візит до Сараєва відбувся 28 червня — у річницю битви на Косовому полі, що мало велике значення для сербського націоналізму. Сербські військові з організації «Чорна рука», очолюваної полковником Димітрієвичем (Апісом), організували групу терористів. Віденська поліція знала про загрозу, але через брак коштів навіть не направила достатню кількість детективів до Сараєва. Ерцгерцог і Софія пересувалися в уразливому кабріолеті, маршрут руху було змінено без повідомлення водія, що дозволило Гаврилу Принципу реалізувати свій задум. Останні слова Франца Фердинанда, звернені до дружини:
«Софі, Софі! Не помирай! Живи заради наших дітей!»
Від локального конфлікту до світової війни
Вбивство спадкоємця престолу стало достатнім приводом для жорстких дій Австро-Угорщини щодо Сербії, і майже місяць тривали дипломатичні спроби локалізувати конфлікт. Однак у Європі вже панували настрої неминучості великої війни: політики і генерали багатьох держав розробляли стратегії, вважаючи військове зіткнення питанням часу. У Німеччині, зокрема, відчувалося відставання у гонці озброєнь, особливо в порівнянні з Францією та росією, що підштовхувало керівництво до превентивних дій.
Австро-Угорщина висунула Сербії ультиматум із десяти пунктів, більшість із яких були прийняті. Однак питання участі австрійських представників у розслідуванні стало каменем спотикання. Росія, не маючи формальних зобов’язань перед Сербією, втрутилася, заявивши про підтримку «братського» народу. Німеччина, у свою чергу, надала Австро-Угорщині підтримку.
25 липня Сербія, під тиском росії, відмовилася виконати один із пунктів ультиматуму та розпочала мобілізацію. 28 липня Австро-Угорщина оголосила війну Сербії, а вже наступного дня росія почала власну мобілізацію. 31 липня Німеччина вимагала від росії припинити мобілізацію, а після відмови оголосила їй війну. Згодом Німеччина оголосила війну Франції, а Велика Британія висунула ультиматум щодо нейтралітету Бельгії, після чого вступила у війну.
Початок світового конфлікту супроводжувався офіційними заявами про «захист від передбачуваної французької агресії», хоча насправді всі сторони стали жертвами власних стратегічних планів і страхів. У Німеччині був розроблений план Шліффена для війни на два фронти — проти Франції та росії, розрахований на повільну мобілізацію російської армії, однак ці розрахунки не справдилися.
Британія вступила у війну офіційно для захисту суверенітету Бельгії, хоча юридичних зобов’язань не мала. Для європейських країн було важливо не допустити появи нового домінанта на континенті та не дозволити розгорнути німецький флот в Атлантиці.
Так самоздійснюване пророцтво, очікування та підготовка до війни, стали тригером для масштабної катастрофи, яка увійшла в історію як Перша світова війна — Велика війна, що принесла жах та руйнування багатьом країнам світу.