Впродовж минулого тижня стало відомо про загибель 18 військовослужбовців, чиї життя мали тісний зв’язок із Полтавською областю. Їхній подвиг і особисті історії назавжди залишаться у пам’яті земляків та близьких. Серед полеглих — Олексій Марченко, Олексій Курило, Вячеслав Галата, Микола Федько, Юрій Гришко, Андрій Коваленко, Іван Тирпак, Павло Кузьмін, Олександр Скрипченко, Валентин Рябець, Олександр Микитенко, Володимир Пипко, Ігор Пашкан, Євген Шовкопляс, Андрій Прохоров, Михайло Татарко, Тарас В’юн та Богдан Михайлик.
Про це розповідає Poltava Today
Історії полеглих героїв Полтавщини
Згідно з інформацією Оржицької селищної ради, 3 січня 2024 року у боях поблизу села Роботине Пологівського району Запорізької області поліг Марченко Олексій Васильович. Народжений у 1980 році, він після початку повномасштабного вторгнення разом із родиною перебрався до Савинців Оржицької громади, де й був мобілізований. Довгий час вважався зниклим безвісти, проте його тіло вдалося повернути лише у травні 2025 року, а нещодавно остаточно ідентифікувати. У захисника залишилися дружина та діти.
“Упродовж останнього тижня офіційні джерела повідомили про втрату на війні проти російських окупантів ще 18 військових, чиї життя були пов’язані з Полтавською областю.”
Курило Олексій Володимирович, старший сержант і командир відділення гранатометного взводу, загинув 25 липня 2024 року під час виконання бойового завдання біля села Парасковіївка на Донеччині. Він був уродженцем Попівки Миргородської громади.
Галата Вячеслав Васильович, солдат і стрілець-помічник гранатометника, поліг 10 жовтня 2024 року біля села Богоявленка Волноваського району. Він народився у Кременчуці, навчався у місцевих школах і працював на Кременчуцькому колісному заводі. До лав ЗСУ долучився влітку 2024 року. У нього залишилися батьки та сестра.
12 листопада 2025 року у Покровську Донецької області загинув Федько Микола Вікторович із села Чечелеве Кременчуцького району.
13 листопада 2025 року помер Гришко Юрій Володимирович із Миргорода. Він мав трудовий шлях у газовому господарстві та працював у Києві до мобілізації. Залишилися мама та сестра.
Вшанування захисників, які віддали життя за Україну
21 листопада 2025 року у боях поблизу Сіверська Бахмутського району загинув Андрій Коваленко, оператор безпілотних систем із села Єрки Миргородської громади. Його військовий шлях почався з контрактної служби, а у лютому 2025 року він став оператором БПЛА. У нього залишилася дружина.
Тирпак Іван Іванович із села Кустолове Драбинівської громади загинув на Харківському напрямку 21 листопада 2025 року внаслідок атаки ворожого дрона. Він працював трактористом-машиністом у місцевій агрофірмі та став на захист України 24 серпня 2025 року. У нього залишилися дружина й двоє синів.
Павло Кузьмін із Кременчука, старший солдат, помер у лікарні 25 листопада 2025 року. До армії працював охоронцем. У нього залишилися дружина, син і донька.
26 листопада 2025 року на Сумщині поліг Олександр Скрипченко, командир десантно-штурмового відділення із села Довгалівка Миргородської громади.
27 листопада 2025 року у лікарні Дніпра, після поранень, отриманих у бою, помер Валентин Рябець з Полтави, оператор відділення радіоелектронного захисту бригади НГУ «Азов». Він здобув мистецьку освіту, працював майстром по дереву у Львові. Призваний до війська у серпні 2024 року. Залишилися батьки та брат.
Олександр Микитенко, молодший сержант із села Хвощівка Хорольської громади, загинув 28 листопада 2025 року у Харківській області. За фахом — інженер-механік, працював у різних установах, до ЗСУ був мобілізований у 2023 році. У нього залишилися дружина, двоє синів і брат.
Володимир Пипко з Великої Багачки, Ігор Пашкан із села Переводчикове Шишацької громади, Євген Шовкопляс із Лубен, Андрій Прохоров з Гадяча, Михайло Татарко із села Розсошенці, Тарас В’юн із Кременчука та Богдан Михайлик із села Піщане — усі вони загинули або померли від поранень, виконуючи свій обов’язок перед Україною.
Серед полеглих героїв — офіцери, солдати, сержанти, командири, оператори безпілотних систем, захисники з різних громад Полтавщини, які залишили по собі пам’ять, родини та незламний приклад мужності. Багато з них мали професійну та трудову діяльність, здобували освіту, створювали сім’ї, а з початком широкомасштабної агресії рф стали до лав Збройних сил України.
Вшанування пам’яті кожного з полеглих захисників та підтримка їхніх родин залишаються важливим обов’язком для всіх мешканців Полтавщини.