Громади Полтавської області отримали роз’яснення щодо меморіалізації жертв Голодомору 1932–1933 років, а також збереження поховань, відповідно до чинного законодавства України. Законом «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» Голодомор офіційно визнано актом геноциду українського народу, а органи місцевого самоврядування зобов’язані дбати про увічнення пам’яті загиблих. Публічне заперечення Голодомору розглядається як протиправна дія та наруга над пам’яттю мільйонів жертв.
Про це розповідає Poltava Today
Розширення переліку пам’яток та збереження історичної пам’яті
Консультації з питань меморіалізації отримали Полтавська міська громада, Кам’янопотоківська сільська громада Кременчуцького району та Лютенська сільська громада Миргородського району. Представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар повідомив про необхідність внесення пам’ятних знаків жертвам Голодомору до переліків об’єктів культурної спадщини місцевого значення. Серед них — Меморіальний знак у Полтаві (у сквері на перехресті вулиць Європейської, Панаса Мирного та Володимира В’язуна) і «Пам’ятний знак жертвам Голодомору у с. Лютенька».
У Лютенській громаді, за розпорядженням сільського голови Володимира Омельченка, створено комісію з відновлення та збереження національної пам’яті. До її складу увійшли музейники, діячі культури, старости, представник УІНП та співробітники виконкому. На засіданні та під час тематичного круглого столу було вирішено розпочати процедуру включення «Пам’ятного знака жертвам Голодомору у с. Лютенька» до Переліку об’єктів культурної спадщини Полтавщини за категорією «історичний».
Історична довідка та нові пам’ятники
Село Лютенька 6 грудня 1932 року було внесено комуністичним режимом на так звану «чорну дошку» — спеціальний перелік, що застосовувався до сіл, які активно підтримували УНР, чинили опір колективізації та репресіям. «Чорні дошки» означали блокаду сіл, вилучення харчів, заборону торгівлі та виїзду, що призводило до масового голоду. Лютенька втратила близько чотирьох тисяч мешканців через ці дії. Перший Хрест пам’яті жертв Голодомору там встановили у 1992 році за ініціативи громадських діячів і Народного Руху України, а панахиду відслужив місцевий священник Іван Кавчак.
У селі Кам’яні Потоки Кременчуцького району, за розпорядженням Полтавської ОВА та наказом управління культури і туризму, пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932–33 років внесено до переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини. Цей меморіал було створено за ініціативи місцевої влади у період президентства Віктора Ющенка.
У місті Полтава пам’ятний знак жертвам Голодомору (вул. Джохара Дудаєва, територія Свято-Покровської церкви ПЦУ) також включено до об’єктів культурної спадщини. Меморіал виконано у вигляді чорного мармурового Хреста на символічній могилі, поруч із яким розташовані менші хрести та мармурові камені зі списками жертв московського геноциду. Відкриття відбулося у 2002 році за участі свідка Голодомору, письменника Петра Ротача, духовенства та громадськості.
«Московські імперіалісти і зараз заперечують як факт Голодомор-геноцид 1932-1933 років, так і сучасні геноцидні дії. Меморіалізація, знання про історію злочинів російської імперської політики минулого, зокрема Голодомору-геноциду, дає нам розуміння точних оцінок політики путінської російської імперії, їхніх брехливих заяв, запевнень та обіцянок. Знання про ворога зміцнює стійкість і стимулює вести боротьбу до української перемоги», — підкреслив Олег Пустовгар.