У Полтаві на фасаді школи №11 урочисто відкрили меморіальні дошки на честь загиблих захисників України – Романа Сліпича та Петра Процика. На церемонії присутні вшанували пам’ять героїв хвилиною мовчання та поклали квіти до пам’ятних знаків.
Про це розповідає Poltava Today
«Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять захисників і захисниць, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та поклали квіти до меморіальних дошок».
Життєвий шлях Романа Сліпича
Старший солдат Роман Миколайович Сліпич народився 20 квітня 1984 року в Полтаві. Своє навчання розпочав у Полтавській ЗОШ №1, а згодом продовжив у ЗОШ №11. Після здобуття спеціальності машиніста екскаватора в ПТУ №23, Роман працював за фахом у КП ПОР «Полтававодоканал».
Восени 2003 року він був призваний до лав Збройних сил України, проходив службу у військових частинах А3769, А1238 та А0780. Після демобілізації повернувся до роботи на «Полтававодоканалі».
25 лютого 2022 року Роман Сліпич добровільно пішов до військкомату і став на захист України. Він був зарахований до військової частини А0409, входив до складу 30-ї окремої механізованої бригади імені Князя Костянтина Острозького. Брав участь у бойових діях на Луганщині, Харківщині та Донеччині. 24 вересня 2022 року загинув біля селища Озерянівка на Донеччині внаслідок вибухової травми.
За мужність і самовідданість Роман Сліпич був посмертно нагороджений орденом «За мужність» і відзнакою Полтавської громади «Захисник України — Герой міста Полтава».
Подвиг Петра Процика
Старший матрос Петро Петрович Процик народився 4 квітня 1985 року в Полтаві. Навчався у школі №11, згодом опанував професії монтажника та газозварника. Працював у ВАТ «Лтава» такелажником, а з 2018 року – у філії «УГВ-Сервіс» ПАТ «Укргазвидобування» на різних посадах у сфері буріння та ремонту свердловин.
Петро разом із дружиною виховував двох дітей – сина Микиту та доньку Орину. 10 жовтня 2022 року був мобілізований і направлений до військової частини, де одразу включився у бойові операції. У 2022 році брав участь у звільненні Херсона, а в серпні 2023 року разом із групою спеціального призначення здійснював бойові дії біля Ольгівки Херсонської області, що дозволило ЗСУ звільнити цей населений пункт. У вересні 2023 року команда провела успішний рейд на острів Тендрівська Коса, завдавши суттєвих втрат ворогу.
У січні 2024 року Процик виконував спеціальні завдання в акваторії Чорного моря поблизу тимчасово окупованого Криму, зокрема щодо знищення комплексу наземної станції БпЛА та РЛС «Нева-БС» на платформі МСП-17. 28 лютого 2024 року він загинув під час бою на острові Тендрівська Коса, забезпечивши відхід своїх побратимів і врятувавши їм життя ціною власної.
Старший матрос Петро Процик посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, відзнакою «За оборону України» та почесним нагрудним знаком «Золотий хрест».