У січні 2026 року на державному рівні вшанували 90-ту річницю від дня народження письменника-шістдесятника, політв’язня радянського режиму та борця за українську мову Василя Захарченка. Це відзначення ініційовано Українським інститутом національної пам’яті відповідно до Постанови Верховної Ради про важливі ювілеї у 2026–2027 роках.
Про це розповідає Poltava Today
Телеміст «Полтава-Черкаси: Висока правда Василя Захарченка»
З нагоди річниці в науковій бібліотеці імені Михайла Жовтобрюха Полтавського національного педагогічного університету організували просвітницький телеміст між Полтавою та Черкасами. Захід відбувся за сприяння відповідних обласних адміністрацій і став майданчиком для обговорення внеску Захарченка в українську літературу та громадське життя.
До події долучилися представники академічних кіл, громадські діячі, краєзнавці, держслужбовці, школярі, студенти та викладачі з обох міст. Учасниками були ректорка ПНПУ Марина Гриньова, завідувачка бібліотеки Валентина Орєхова, представник УІНП Олег Пустовгар, а також літературознавиця Ганна Радько та директорка Черкаської обласної бібліотеки Людмила Дядик, які модерували зустріч.
«Це був найвищого ґатунку художності письменник. Стиль Василя Захарченка близький до Нечуя-Левицького. Це повільне, спокійне, вдумливе письмо з тонким відчуттям і знанням мови», – наголосив поет і публіцист Василь Пахаренко.
Відзначення творчості та життєвого шляху
Під час заходу історик Тарас Пустовіт ознайомив присутніх із біографією Захарченка, а письменниця Юлія Манойленко присвятила свій виступ роману «Прибутні люди». Також виступили Валентина Коваленко та Катерина Кривопишина. В межах відеомосту презентували бібліографічний покажчик «Служіння правді над усе: Василь Захарченко».
Василь Захарченко народився 13 січня 1936 року у селі Гутирівка на Полтавщині. Вже в юному віці цікавився літературою, а згодом вступив на факультет журналістики Київського університету. У студентські роки він відчував вплив русифікації, що згодом стало важливою темою його творчості та громадської діяльності.
Після університету працював у пресі Кременчука і Донецька, де познайомився з Василем Стусом, Іваном Дзюбою та іншими українськими дисидентами. Захарченко активно збирав свідчення про Голодомор, допомагав у підготовці матеріалів для досліджень Івана Дзюби.
У 1970-х роках письменника заарештували за «антирадянську діяльність», і він провів п’ять років у таборі суворого режиму в Пермській області росії. Після звільнення його ім’я на десятиліття було викреслене з офіційної літератури, а книги вилучали з бібліотек. Реабілітація відбулася лише у 1991 році, після проголошення незалежності України.
У 1995 році Василь Захарченко став лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка за роман «Прибутні люди». Його творчий доробок складають десять романів, дев’ять повістей, понад сотню оповідань. До останніх днів життя письменник залишався вірним ідеалам державності та української мови. Помер у грудні 2018 року, похований у Черкасах. У 2024 році в рідному селі Гутирівка на його честь названо вулицю.
Життя та творчість Василя Захарченка залишаються надихаючим прикладом для сучасної України.