Президент російської федерації володимир путін заявив, що до 2030 року окуповані території півдня та сходу України мають досягти так званого «середньоросійського рівня» життя. Для цього, за словами кремля, планується масштабна реконструкція об’єктів освіти, культури, охорони здоров’я та інфраструктури. Однак реальна ситуація на захоплених регіонах суттєво відрізняється від офіційної риторики.
Про це розповідає Poltava Today
Соціальна інфраструктура: обіцянки та факти
Під час наради 30 червня путін заявив про відновлення та будівництво майже 23 тисяч об’єктів, включаючи житлові будинки, лікарні, школи та понад 5 тисяч кілометрів автошляхів, які мали б інтегрувати окуповані території до транспортної мережі росії. Зокрема, він наголосив на розвитку «Азовського кільця» — траси навколо Азовського моря, яка, за задумом, має зв’язати Крим, Краснодарський край, так звані «ДНР» і «ЛНР», а також Запорізьку та Херсонську області.
Проте місцеві чиновники та експерти зазначають, що реальна відбудова соціальної інфраструктури або відсутня, або здійснюється вкрай повільно і неякісно. Наприклад, за словами депутата Херсонської обласної ради Сергія Рибалка, у великих сільських громадах навчання дітей організовано лише в одній школі на декілька населених пунктів, де навчається у 7-8 разів менше дітей, ніж до окупації. Він підкреслює:
“Ніякої відбудови немає, ніякого будівництва шкіл чи ще чогось про це і мови бути не може. Це дуже великі населені пункти, такі як Нова Збур’ївка, де проживало близько 7 тисяч осіб, чи Чулаківка, Садове, Копані. Тобто сумарно в цих селах проживало близько 15 тисяч людей. Зараз із цих сіл ввозять всіх дітей в одну школу, де навчається близько 450-500 дітей. А раніше в цих школах навчалося близько 3,5 – 4 тисяч дітей. Зараз навчається там в 7-8 разів менше дітей”.
Також він зазначає, що молодь масово залишає регіон, а на їх місце з росії ніхто не приїжджає.
Економіка, бізнес і міграція: занепад і дотаційність
Економічна ситуація на окупованих територіях залишається критичною. Відсутність Каховської ГЕС та зрошення призвела до повного краху аграрного сектору, зникнення тваринництва та овочівництва, перетворення земель на пустелю. За словами місцевих аграріїв, навіть ті, хто ще працює на орендованих землях, не можуть розрахуватися з власниками, а врожайність у 2025 році прогнозується ще гіршою.
Малий та середній бізнес, який традиційно формував основу економіки Херсонщини, фактично знищений. Рибалко вважає, що путін побоюється розвитку середнього класу й підтримує лише бюджетні організації. Відсутність приватної ініціативи та податків означає, що регіон приречений на економічний застій.
Міграційна ситуація також невтішна: населення масово виїжджає, а приїжджих з росії майже немає. У регіоні залишаються переважно пенсіонери та працівники бюджетної сфери.
У Запорізькій області окупаційна влада декларує розвиток спорту та фізичної культури, однак експерти наголошують, що регіон залишається вкрай дотаційним, а реальні інвестиції спрямовані переважно на ідеологічні та пропагандистські проєкти. Директор Центру стратегічного розвитку територій з Мелітополя Андрій Орлов наголошує, що більшість доріг, про які звітує російська влада, були побудовані ще до окупації, а нині спостерігається гострий дефіцит кадрів і високий рівень корупції.
Маріуполь та Крим: досвід окупації
У Маріуполі заявлені об’єкти відбудови часто не відповідають заявленій якості. Наприклад, ремонт філармонії виявився неякісним, а відбудова драмтеатру, зруйнованого внаслідок бомбардування російською авіацією у 2022 році, затягується. Згідно з оцінками місцевих експертів, більшість багатоповерхівок залишаються у стані руїн або ремонти заморожені. Людям виплачують мінімальні компенсації, яких недостатньо для відновлення житла, а новозбудоване житло часто віддають під іпотеку жителям рф.
У місті триває кадрова криза, безробіття зростає, а перспективи перекваліфікації відсутні. Більшість промислових підприємств не працюють, а маріупольці змушені шукати роботу в інших регіонах.
Досвід Криму також свідчить про провал російських обіцянок. Попри багаторічне фінансування, півострів залишається дотаційним, а рівень життя кримчан не досягає середньоросійського показника. Інвестиції спрямовуються переважно на військову інфраструктуру, тоді як соціальні проєкти та ремонт доріг у сільській місцевості ігноруються.
Політологиня з Криму Євгенія Горюнова відзначає, що новоокуповані території повторюють сценарій Криму — із пріоритетом пропаганди, а не реального розвитку. Вона підкреслює:
“Рівень життя кримчан не поліпшився, не покращився, не став кращим, ніж він був”.
Тотальний дефіцит кадрів, корупція, відсутність приватної ініціативи та знищення аграрного і промислового потенціалу — такі реалії життя на окупованих територіях. Обіцянки соціально-економічного прориву залишаються здебільшого інструментом пропаганди та ідеологічного тиску.