Піхотинець із позивним «Дід»: досвід війни та цінність командної роботи

Піхотинець із позивним «Дід»: досвід війни та цінність командної роботи

Війна залишає глибокий слід у долях багатьох українців, але знаходяться ті, хто зберігає стійкість і ясність думки навіть у найскладніших умовах. Олександр, відомий серед побратимів як «Дід», до початку повномасштабної війни працював комбайнером і мав власну пасіку. Військове вторгнення рф стало переломним моментом — він залишив мирне життя та став до лав захисників України.

Про це розповідає Poltava Today

Бойовий шлях на передовій

Олександр пройшов кілька ротацій на передових позиціях у Донецькій та Запорізькій областях. Його служба розпочалася з нічної операції під обстрілами артилерії та «Градів», коли пересування було майже неможливим через зруйновані дороги. Незважаючи на це, «Дід» зміг дістатися до позиції і з того часу кожен його день — це випробування на дисципліну, витривалість та відповідальність за побратимів.

Головне завдання Олександра — утримання позиції, спостереження за противником, контроль ситуації та забезпечення безпеки підрозділу. Він постійно перевіряє стан позицій і переконується, що все під контролем, адже кожна дія на фронті може врятувати життя.

Дисципліна та відповідальність у бойових умовах

Будні «Діда» сповнені десятками обстрілів, а кожен день — це боротьба за життя. Однак для нього пріоритетом є не лише власна безпека, а й добробут команди. Він наголошує, що на війні важливо не діяти механічно, а постійно аналізувати ситуацію, передбачати можливі загрози та підтримувати взаємний контроль, який стає запорукою виживання.

Після кількох місяців служби на передовій Олександр зараз перебуває у роті вогневої підтримки, але досвід піхотинця залишився з ним назавжди. Щоденні перевірки, обстріли та миті небезпеки сформували в ньому переконання: уважність і дисципліна рятують життя товаришів по службі.

«Коли закінчиться війна? — каже «Дід». — Колись закінчиться. А поки що — робимо своє, стежимо за порядком, підтримуємо один одного, боронимо свою землю».

Сьогодні Олександр мріє повернутися до мирного життя, до пасіки та тиші лісу, де люди можуть самі дбати про свій спокій. Але зараз він продовжує виконувати свій обов’язок із надією на майбутнє.

17 Полтавська бригада НГУ «РЕЙД»