Никанор Харитонович Онацький — видатний український художник, поет та етнограф, чия доля стала однією з багатьох жертв комуністичного терору кінця 1930-х років. Народився 9 січня 1875 року в селі Хоменки Гадяцького повіту на Полтавщині (нині Липоводолинська громада Сумської області). Його творчий доробок включає відомі картини «Місячна ніч», «Перед грозою», «Ніч на пасіці», «Бузок» та інші. Крім живопису, Онацький займався поезією — його вірші публікувались у відомих альманахах та збірках початку ХХ століття.
Про це розповідає Poltava Today
Діяльність у Сумах: музейна та наукова робота
З 1906 по 1932 роки Онацький викладав креслення у навчальних закладах Лебедина та Сум, а з 1920 року став організатором і директором Сумського народного художнього музею, де зібрав понад 13 тисяч експонатів, серед яких були полотна видатних майстрів, стародруки, унікальні козацькі парсуни, офорт Тараса Шевченка та цінні історичні артефакти. Значна частина експонатів була знайдена та досліджена самим Онацьким.
Важливим напрямком його музейної діяльності стали археологічні експедиції, зокрема дослідження комплексу Крейдище біля річки Псел, організовані разом із видатними фахівцями, як-от Микола Макаренко. Крім того, Онацький самостійно проводив археологічні розкопки та займався науковою роботою, публікуючи праці з історії кахлів, порцеляни, фаянсу та скла Сумщини. Він консультувався з дослідниками архітектури, дбав про збереження старовинних храмів у Сумах.
Онацький був учасником українського революційного руху, що згодом стало підставою для переслідувань з боку радянської влади. У 1929 році в газеті «Плуг і молот» була опублікована його заява, зміст якої слід сприймати критично через тиск каральних органів:
«З 1905 року, беручи участь у визвольному русі, ідеологічно я близько стояв до народницьких угрупувань, і після лютневої революції 1917 року був одним з активних організаторів партії (правильно осередку.-Авт.) українських соціалістів-революціонерів у м. Суми. Подальший розвиток революції і громадянської війни переконав мене, що політика партії УСР не відповідає інтересам пролетаріату (покликали німців на Україну, боротьба з радянською владою), і тому я вийшов з названої партії, порвавши з нею як ідеологічні, так і формальні зв’язки. З того часу я незмінно працюю в галузі радянської культури й освіти (чотири роки в Червоній Армії) і визнаю, що лише Комуністична партія є дійсним і єдиним провідником пролетаріату і що лише під її керівництвом суспільство досягне соціалізму»
У листопаді 1933 року Онацький переїхав до Полтави, де очолив відділ етнографії місцевого краєзнавчого музею. Саме цей період став для нього особливо драматичним.
Репресії у Полтаві: арешти та звинувачення
У Полтаві Никанора Онацького звинувачували в проведенні «націоналістичної роботи» у музеї, що стало приводом для пильного нагляду з боку каральних органів. Колишній оперуповноважений НКВС Здиховський згадував, що у 1934 році Онацький працював завідувачем етнографічного відділу, а працівники органів мали «оперативні дані» щодо його діяльності. Проти Онацького було складено оперативну довідку, в якій етнографія подавалася як інструмент «українського націоналізму», а музей — як потенційне «фашистське» осереддя.
Після негативних висновків комісій, у тому числі тверджень про нібито «контрреволюційний український шовіністичний напрям», у музеї проводили численні перевірки. Під час першого арешту у нього вилучили праці Михайла Грушевського, Бориса Грінченка, Миколи Сумцова, Стефана Таранушенка, Миколи Голубця та інших, а також експонати, які вважалися «націоналістичними».
Суд, однак, не визнав зібрані проти Онацького «докази» переконливими. Письменник Пилип Капельгородський виступив на його захист, відзначивши цінність праці Онацького для української культури. Завдяки цьому справу було відправлено на нове розслідування, а самого Онацького звільнено з-під варти.
Остаточний вирок і трагедія
У вересні 1937 року Онацького знову заарештували. Йому інкримінували участь у вигаданій «контрреволюційній організації». Справжні причини переслідування полягали в активній просвітницькій і науковій діяльності, спрямованій на збереження української культурної спадщини. За сфабрикованими звинуваченнями 23 листопада 1937 року особлива трійка при Управлінні НКВС у Полтавській області винесла постанову про застосування до Онацького «вищої міри покарання» — розстрілу.
Його розстріляли у підвалі біля будівлі УНКВС. Тіла страчених, серед яких був і Онацький, вивозили на територію колишнього Старого полтавського кладовища, а згодом — до урочища Триби. У 1937–1938 роках у цьому підвалі було розстріляно близько шести тисяч осіб. У 1990 році за ініціативою Євгена Марчука приміщення підвалу було зруйновано та закатано асфальтом, проте пам’ять про страшні події тих років залишається невід’ємною складовою історії України.
Життєвий і творчий шлях Никанора Онацького, його внесок у розвиток української культури та трагічна доля під час комуністичних репресій є яскравим свідченням боротьби за національну ідентичність і пам’ять.