6 вересня 1897 року у селі Семеренки на Полтавщині народився Олександр Доценко – видатний діяч українського визвольного руху, історик, підполковник Армії УНР, ад’ютант Симона Петлюри та публіцист. Його життєвий шлях тісно пов’язаний з боротьбою за незалежність України у ХХ столітті, розвитком громадських організацій, а також збереженням історичної пам’яті про національно-визвольні змагання.
Про це розповідає Poltava Today
Участь у створенні «Просвіти» та «Юнацької спілки»
Після закінчення у 1915 році Великосорочинської учительської семінарії імені Миколи Гоголя, Олександр Доценко долучився до українського громадського руху. Він активно брав участь у діяльності товариства «Просвіта» та став одним із засновників «Юнацької спілки» (ЮС) у Великих Сорочинцях. Це була організація, що об’єднувала молодь навколо ідей автономії України, зняття заборон на українські видання та амністії політичним в’язням-українцям. Члени ЮС організовували масові демонстрації під національними прапорами на підтримку Центральної Ради, поширювали листівки, підписували петиції до Державної Думи.
«Юнацька спілка влаштувала декілька масових демонстрацій на підтримку Центральної ради, які пройшли під національними синьо-жовтими прапорами і сприяли політичному пробудженню місцевого селянства. Фундатори осередку „Юнацької спілки“ Великих Сорочинець згодом стали активними борцями за незалежність — Олександр Доценко після закінчення Віленського військового училища у Полтаві став ад’ютантом головного отамана військ УНР, голови Директорії Української УНР Симона Петлюри, а п.Бутенко — начальником його канцелярії».
Місцева «Просвіта», одним із фундаторів якої був Доценко, відігравала важливу роль у пробудженні національної свідомості селянства Миргородщини.
Військова служба та діяльність в Армії УНР
Обравши військовий шлях, Олександр Доценко закінчив у Полтаві Віленське піхотне училище, що під час Першої світової війни було евакуйоване з Вільно до Полтави. У розпал Української революції 1917–1921 років він став активним учасником визвольної боротьби та одним із провідних офіцерів Армії Української Народної Республіки. З 15 грудня 1918 року Доценко перебував на посаді старшини для доручень при Головному отамані Симоні Петлюрі, а у 1919–1922 роках був ад’ютантом Петлюри та мав звання підполковника.
До обов’язків ад’ютантів входила організація аудієнцій, передача доручень і вказівок головнокомандувача, а також турбота про його безпеку та умови роботи. Доценко брав участь у ключових бойових операціях, зокрема у Першому Зимовому поході Армії УНР, який став однією з найяскравіших сторінок історії петлюрівського війська. Під час цього походу українські війська пройшли понад 2 500 км територією, окупованою більшовиками та білогвардійцями, провели понад 100 зіткнень та 50 успішних боїв.
Історик і публіцист
Після поразки УНР і окупації України більшовицькою росією Олександр Доценко був змушений емігрувати. Він мешкав у Львові, а після захоплення міста червоною армією 1939 року виїхав із сім’єю до Польщі, оселившись у Варшаві та Кракові. У цей період Доценко зосередився на історичних і публіцистичних дослідженнях. Використавши особистий архів документів, листів і протоколів, він створив низку важливих праць, присвячених боротьбі Армії УНР проти агресії росії.
Серед його найвідоміших робіт – книга «Зимовий похід 6.12.1919 — 6.05.1920», написана у Варшаві в 1935 році. У ній він детально описав легендарний рейд Армії УНР по тилах ворога, який став символом мужності і незламності українських військових. Доценко також видав двотомник «Літопис української революції» (Львів, 1923–1924), статті «Під московським ярмом» і «Невідома сторінка з легенди про українських січових стрільців», а також монографію «Польща визнає самостійність України».
Пам’ять про героїв Зимового походу збережена і в сучасних Збройних Силах України: 28-ма окрема механізована бригада носить почесне найменування «імені Лицарів Зимового Походу».
Олександр Доценко помер у 1941 році в Кракові. Його поховано на Раковицькому цвинтарі – одному з найстаріших і найвідоміших некрополів Польщі.