До 140-річчя з дня народження видатного українського хорового диригента Нестора Городовенка згадують його життєвий шлях, внесок у розвиток українського хорового мистецтва та роль у збереженні національної культури. Особливе місце у вшануванні пам’яті митця займають унікальні спогади братів Валентина й Тараса Кохнів, оприлюднені у книзі «З лебединської стежки — у далекий світ. Спогади» (2024), що побачила світ завдяки зусиллям Андрія Ковальова, дослідника історії УАПЦ.
Про це розповідає Poltava Today
Життя і творчість маестро у дзеркалі еміграції
Нестор Феофанович Городовенко народився 27 жовтня 1885 року в селі Венслави Лохвицького повіту на Полтавщині. Його життя було позначене складними випробуваннями: безрадісне дитинство, поневіряння матері, а згодом — еміграція, яка стала долею для багатьох українців ХХ століття. Після закінчення Глухівського педагогічного інституту 1907 року Городовенко працював у різних навчальних закладах — у Лохвиці, Переяславі, Ольгополі, де викладав співи та керував хорами. З 1917 року він переїхав до Києва, де став викладачем, керівником хорів університету, а у 1919–1937 роках — художнім керівником і головним диригентом капели «Думка».
«Найбільш славним і творчим періодом його життєвого шляху був хор “Думка”, яким Городовенко керував від 1919-го до 1936 року. В історії українського хорового мистецтва “Думка” досягла вершини майстерності виконання української пісні. В основі цих досягнень була любов до свого народу в час українського національного відродження, надзвичайно якісний склад хору і талановитість диригента. Склад хору “Думка” був феноменальний. Найкращі професійні вокальні сили міста Києва увійшли до неї з перших днів її заснування. Багатьох співаків Городовенко мав змогу добирати з усіх частин України під час концертованих подорожей. В доборі голосів Городовенко ставив високі вимоги до діапазону і тембру голосу, артикуляції, дикції, слуху і сольфеджіо. Сам Городовенко мав абсолютний слух, велику музичну пам’ять, прекрасно грав на скрипці і мав чудовий тенор…»
Завдяки Городовенку «Думка» стала взірцем хорової майстерності не лише в Україні, а й за кордоном. У 1929 році капела з тріумфом гастролювала у Франції, отримавши захоплені відгуки від європейських музичних критиків.
Драматичні долі українців у дзеркалі спогадів
Після Другої світової війни життєвий шлях Нестора Городовенка проліг через Німеччину до Канади, де він очолював український хор «Україна». Поруч із ним у ті складні часи були Валентин і Тарас Кохни — брати, які не лише співали у його колективах, а й зберегли унікальні спогади про маестро, його характер, творчу атмосферу хору та події емігрантського життя. Валентин Кохно, народжений 1922 року, був головним адміністратором хору «Україна», а його брат Тарас — хористом. У своїх роздумах вони неодноразово підкреслюють непересічну особистість Городовенка, його вимогливість, скромність і відданість українській пісні.
Книга Валентина Кохна містить описи не лише дитинства, юності й дорослого життя автора, але й яскраво висвітлює драматичну історію родини Кохнів, тісно пов’язану з українським церковним рухом та голодомором. Їхній батько, отець Микита Кохно, був членом Всеукраїнської православної церковної ради, організував підпільну їдальню для порятунку голодуючих у Харкові й загинув від репресій більшовиків.
Брати Кохни, а також їхня сестра Катерина і мати Віра, пройшли через випробування еміграції, навчання в університетах Німеччини та США, активну участь у житті української діаспори. Згадки про їхню долю — це жива історія української еміграції, глибоко переплетена з життям і творчістю Городовенка.
У спогадах Валентина і Тараса Кохнів особливе місце займає опис концертної діяльності хору «Україна» у повоєнній Європі, співпраця з іншими відомими діячами музики, зокрема Григорієм Китастим, Олександром Кошицем, Миколою Леонтовичем, а також численні курйозні й зворушливі історії із життя хору. Вони підкреслюють, що безмежна любов до України, її пісні і культури була джерелом сили для всіх учасників колективу навіть у найважчі часи вигнання.
Збереження пам’яті та пропозиції для сучасності
Вагоме значення має і громадська ініціатива з перейменування лохвицької музичної школи на честь Нестора Городовенка до його 140-річчя, що підкреслює важливість пам’яті про цього видатного діяча для сучасного українського суспільства.
В книзі та спогадах братів Кохнів неодноразово наголошується, що постать Городовенка, попри його величезний внесок у культуру, залишається недостатньо відомою в історичному контексті:
«Постать Городовенка в історичному аспекті до певної міри забута. А його творчість була великим надбанням в культурі нашого народу у сфері хорового мистецтва й народної пісні…»
Сьогодні, завдяки зусиллям дослідників, представників української громади та ентузіастів, спадок Нестора Городовенка повертається із забуття, а його ідеї та відданість українській музиці стають прикладом для нових поколінь. Публікація спогадів братів Кохнів — ще один крок до належного вшанування пам’яті Великого Маестро та осмислення ролі української музичної діаспори у світі.