Спеціальна посланниця ЄС з питань українців Ілва Йоганссон у великому інтерв’ю роз’яснила, як держави-члени готуються до завершення дії тимчасового захисту для українців та які юридичні й соціальні механізми допоможуть людям залишитися або повернутися в Україну. Розмова охопила перенесення осіб на національні дозволи на проживання, питання зарахування часу під тимчасовим захистом, можливі корекції порогів зарплат для працевлаштування, а також заходи для вразливих груп і ініціативи, що мають підтримати контакт діаспори з батьківщиною.
Про це розповідає Poltava Today
Перехід на національні дозволи і правові невизначеності
За словами Йоганссон, коли директива про тимчасовий захист завершиться, переважна більшість українців буде переводитися на національні дозволи на проживання. Цей процес уже розпочався в багатьох державах-членах і вимагає адаптації національного законодавства: деякі країни ухвалюють зміни, аби спростити перехід, інші ще опрацьовують необхідні норми.
Питання, чи буде зараховано час, проведений під тимчасовим захистом, до строків для набуття довгострокового або постійного статусу, залишається нерозв’язаним на європейському рівні. Існуючі рамки довгострокового дозволу переважно не дозволяють враховувати роки під тимчасовим захистом, а зміни до цих правил потребують тривалих міжінституційних переговорів. Тому на практиці підхід залежатиме від рішень національних урядів.
Це не суперечність – бути інтегрованим, мати роботу, мати дітей у школі, бути частиною приймаючого суспільства і водночас готуватися одного дня повернутися в Україну
Йоганссон підкреслила, що подвійний підхід — можливість одночасно інтегруватися й зберігати зв’язок із батьківщиною — є реалістичною стратегією. Держава, куди приїхала людина, може адаптувати пороги для отримання дозволів (наприклад, рівень зарплати), щоб ті, хто вже працює й інтегрувався, мали шанс залишитися на законних підставах без проходження повної переінтеграції з нуля.
Соціальні виплати, вразливі групи та рекомендації Ради
Щодо вразливих категорій — літніх людей, осіб з інвалідністю, неповнолітніх без супроводу — у рекомендаціях Ради ЄС закладено рекомендації, які мають гарантувати їм можливість залишатися на умовах, схожих до тимчасового захисту, навіть після завершення дії директиви. На практиці це означає, що держави-члени можуть подовжити існуючі умови для таких груп або передбачити спеціальні механізми, щоб уникнути різкого обмеження їхніх прав і доступу до допомоги.
У випадках, коли національне законодавство передбачає високі пороги для працевлаштування іноземців, уряди можуть коригувати ці вимоги для людей, які вже тривалий час перебувають у країні під тимчасовим захистом. Такі зміни вже почали запроваджуватися в окремих державах, але темпи й обсяги трансформацій відрізняються.
Йоганссон також наголосила на важливості збереження підтримки для вразливих осіб навіть після повернення: розглядаються моделі допомоги, що орієнтуються на відновлення місцевих громад в Україні — школи, медичні заклади, житлову інфраструктуру — аби повернення було стійким і не створювало додаткового тиску на місцеві системи.
При цьому її завдання як спеціальної посланниці — домагатися максимальної координації між державами-членами, спираючись на їхнє національне законодавство, щоб уникнути великих розбіжностей у підходах і мінімізувати ризик, коли частина людей зможе залишитися, а інша — ні.
Економічний вимір питання також помітний: більшість українців активно працюють на ринку праці приймаючих країн і вносять суттєвий податковий внесок. Є дані, що в окремих державах податкові надходження від українських працівників перевищували витрати на соціальну підтримку, що свідчить про позитивний вплив мігрантів на місцеві бюджети та економіку.
Окрема тема — випадки, коли законодавчі зміни призводять до ускладнень для дітей, народжених після початку повномасштабного вторгнення. Йоганссон зазначила, що такі ситуації потребують додаткового вивчення, оскільки діти батьків, які підпадають під тимчасовий захист, за логікою директиви також мають бути охоплені захистом.
Однією з ключових проблем, на яку вона звернула увагу, є нерівномірність підходів між державами-членами: деякі вже активно адаптують правила, інші ж усе ще лише оцінюють потребу змін. Через це її місія включає і дипломатичний компонент — роботу з урядами, щоб пришвидшити практичні рішення.
Також триває діалог із бізнесом: багато європейських компаній, які працюють в Україні та у державах-членах, зацікавлені в підготовці та перепідготовці українських працівників так, щоб ті могли задіятися у відбудові України, маючи навички, здобуті під час перебування за кордоном.
На завершення Йоганссон розповіла про ініціативу «Хаби єдності», які вже почали відкривати в окремих містах. Ці центри мають стати комунікаційним та інформаційним містком між громадянами України за кордоном, українською владою та місцевими структурами, допомагаючи людям отримати інформацію про умови повернення, працевлаштування, житло та інші практичні питання.