Молодший лейтенант Ананенко, командир мотопіхотного взводу 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького, який має позивний «Бакс» і родом із Кременчука Полтавської області, поділився спогадами про службу на передовій на Донеччині, де провів 10 місяців і 6 днів безперервної оборони бойової позиції.
Про це розповідає Poltava Today
Дорога до фронту та перший бойовий досвід
За словами військового, він приєднався до лав Збройних сил України добровольцем 21 липня 2024 року. Спочатку проходив службу в батальйонному резерві в Черкасах, після чого вступив до Львівської національної академії сухопутних військ, де здобув офіцерське звання. У січні 2025 року Ананенко прибув до 30-ї бригади, а вже в лютому вирушив на бойову позицію.
Перший вихід на позицію відбувся зимової ночі: військовий та його підрозділ йшли пішки, з повним бойовим спорядженням, у складних погодних умовах. Саме тоді він отримав перший серйозний бойовий досвід. На позиції не існувало чіткої ієрархії — командир працював нарівні з бійцями: облаштовував укриття, копав траншеї, переносив спорядження та займався всім необхідним для підтримки обороноздатності підрозділу.
Виклики позиційної війни та сучасні загрози
Умови перебування на позиції постійно змінювалися через зміну тактики ворога і розвиток дронових технологій. Основні загрози для військових становили FPV-дрони, скиди вибухових пристроїв та малі піхотні групи противника, які намагалися проникнути на позиції та закріпитися. Забезпечення підрозділу часто здійснювалося з повітря — з допомогою скидання провізії та води, хоча частину ресурсів доводилося добувати самотужки. Після обстрілів та штурмів укріплення неодноразово доводилося відновлювати.
Командир згадує про численні бої, відбиті атаки та знищення диверсійно-розвідувальних груп противника. В одному з епізодів ворог навіть переховувався в укритті на самій позиції, але здаватися відмовився.
Вихід із займаної позиції проходив іншим маршрутом — вночі, через складну місцевість: полями, ярами та воронками, долаючи понад 8 кілометрів. Як розповідає Ананенко, аж до останнього моменту не було впевненості, що відхід пройде успішно.
«Після фронту зовсім інакше сприймаєш прості речі — воду, тишу, сонце та можливість бути поруч із близькими».
Зараз молодший лейтенант перебуває у відпустці разом із родиною і маленьким сином та визнає, що після пережитого на передовій цінує звичайні речі набагато більше.
Іван ШЕВЧЕНКО