Олександр із позивним «Циган», молодший сержант і військовослужбовець Восьмого відділу Полтавського районного ТЦК та СП, має за плечима майже шість років військової служби та низку відзнак, серед яких «Золотий хрест», «Сталевий хрест», «Залізний хрест», медаль «За поранення», а також нагороди від батальйону та Київської міської ради. Після двох важких поранень він продовжує службу у тиловому підрозділі, допомагаючи організовувати роботу та підтримуючи призовників.
Про це розповідає Poltava Today
Від окупованої Каховки до бойових дій на сході України
Олександр, уродженець Херсонщини, після переїзду з дружиною з окупованої Каховки оселився у Машівці на Полтавщині. Його військова кар’єра розпочалася у 2015 році зі строкової служби, яку він проходив у частині логістики, а потім за контрактом. Після повернення до цивільного життя він не планував повертатися до війська, та все змінила повномасштабна агресія 24 лютого 2022 року.
Вже наступного дня після початку широкомасштабного вторгнення Олександр записався до київського 23-го окремого стрілецького батальйону, де його досвід став у пригоді з перших днів. Його підрозділ активно протидіяв ворожим ДРГ у столиці та передмісті, брав участь у звільненні Київщини. Після цього бійців перекинули на Донеччину, де вони впродовж двох місяців безперервно тримали оборону на ЛБЗ біля Новомихайлівки та Парасковіївки.
Командирський досвід, поранення і нова роль у тилу
Олександр командував відділенням, організовував оборону, проводив навчання під керівництвом британських інструкторів за стандартами НАТО. Він неодноразово брав участь у штурмах, у тому числі біля Павлівки, де разом із побратимами вибив росіян з позицій, а також у боях під Серебрянським лісництвом, де його група взяла полонених і звільнила три квадратних кілометри території.
Внаслідок бойових дій Олександр отримав два важких поранення – у листопаді 2022 року уламок від міни пошкодив плече, а восени 2023-го – уламок влучив у коліно. Після лікування він знову повертався у стрій, воював на Харківському та Запорізькому напрямках, неодноразово брав російських військових у полон, отримував цінну інформацію для командування.
Однак через ускладнення зі здоров’ям після поранень та контузій, у 2025 році Олександра перевели до тилового підрозділу у Машівці. Він проходить службу у взводі охорони, супроводжує призовників до медичних закладів, допомагає їм зорієнтуватися в армійських реаліях, ділиться досвідом та порадами щодо виживання на фронті.
«Нагороди? Та трохи є. «Золотий хрест», «Сталевий хрест», «Залізний хрест». Ще «За поранення». Від мого батальйону «За стійкість», від Київської міської ради — медаль «Честь. Слава. Держава». Не можу сказати, яка за що конкретно. Це за всі бої, де брав участь, думаю. Я ж точно не за нагородами йшов, просто виконував поставлені завдання. Коли вже виходив з позиції, мені повідомили, що треба заїхати щось отримати. Я навіть не вдавався», — зізнається Олександр із позивним «Циган».
Сержант також відзначає, що робота у тилу морально непроста, адже багато призовників не мають мотивації йти на службу, а суспільна підтримка армії за останні роки знизилася. Попри це, він продовжує служити, переконаний у важливості кожного захисника для майбутнього України. Олександр наголошує, що головна мета – захистити свою землю, адже ніхто, окрім українців, цього не зробить.
#вони_захищають_Україну #warriorsТЦК