Старший сержант Збройних Сил України Юрій з позивним «Рик» зустрів початок повномасштабного вторгнення росії у 46 років. На той час він працював начальником караулу на Кременчуцькій ТЕЦ, але одразу вирішив залишити роботу та приєднатися до лав Сил оборони України.
Про це розповідає Poltava Today
Служба на передовій і бойові випробування
Юрій разом із трьома колегами без бойового досвіду, але з великим бажанням захищати рідне місто, після довгої черги у ТЦК записався до територіальної оборони, ставши частиною 116 окремої бригади ТрО на посаді кулеметника мінометного розрахунку. Навчання проходило у рідній області під керівництвом досвідченого командира, де військові опановували не лише стрілецьку зброю, а й взаємозамінність у підрозділі.
Першим місцем служби стала Сумська область, а з початку 2023 року підрозділ передислокували на Донбас. Більше двох років Юрій прожив у Кураховому, виконуючи бойові завдання у різних напрямках, зокрема в Тоненькому. Тут він змінив декілька посад, зокрема кулеметника, обслуговуючого міномет, а згодом — водія мінометного розрахунку. Усі ці обов’язки вимагали універсальності та взаємодії з іншими військовими.
Юрій згадує, що особливо цінував згуртованість колективу, де кожен був готовий приймати рішення та діяти відповідально. Найбільша небезпека чатувала під час переміщень на позиції — для захисту від ворожих дронів він навіть використовував власну мисливську рушницю. Під час однієї з бойових виїздок він отримав серйозну травму хребта, але вже наступного дня повернувся до виконання обов’язків. Після лікування у шпиталі знову повернувся на фронт.
Перенесення служби та нові виклики
У серпні 2024 року підрозділ Юрія перекинули на Сумщину. Військові базувалися у Юнаківці, а бойові завдання виконували на території російської федерації, де їм доводилося діяти максимально обережно: переміщення здійснювали вночі, уникаючи використання тепловізорів та приладів нічного бачення, щоб не бути виявленими ворогом.
У лютому 2025 року під час чергової операції броньований автомобіль підрозділу потрапив під атаку ворожих дронів і зазнав аварії — кілька військових, включно з Юрієм, отримали контузії та поранення. Завдяки рішучості та навичкам бійці зуміли врятувати побратима, організувати евакуацію та зберегти частину спорядження. Після цього випадку Юрій знову проходив тривале лікування через ускладнення зі спиною.
Після шпиталю він пройшов військово-лікарську комісію, яка не дозволила повернутися до мінометного підрозділу. Юрій намагався знайти іншу бойову позицію, однак через стан здоров’я був переведений до Кременчуцького районного ТЦК та СП, де нині служить у взводі охорони та допомагає у групах оповіщення.
Служба у ТЦК виявилася психологічно складною: під час виїздів на оповіщення Юрій часто стикається з агресією та нерозумінням цивільних. Для нього, ветерана фронту, це надзвичайно болісно, адже він віддав здоров’я та три роки життя для захисту держави, а зараз чує образи від тих, кого захищав.
«Я багато через що пройшов на фронті, не відмовлявся, не тікав, не шукав обхідних шляхів. А тепер чую на свою адресу прокльони від людей, яких захищав ціною свого здоров’я. Це важко прийняти».
Юрій розповідає, що бачив, як рідні чоловіків, які проходять військово-лікарську комісію, готові на все, аби їхні близькі не потрапили до лав ЗСУ. Його особливо вражає відсутність розуміння, що захищати країну — це необхідність, яка стосується кожного. Старший сержант наголошує: якщо Україна не втримається зараз, наслідки для наступних поколінь будуть трагічними.
