Молодший сержант Олександр, відомий під позивним «Бугор», понад три роки без відпустки служив у Збройних силах України, після чого перевівся до Кременчуцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП). Його шлях до захисту Батьківщини розпочався ще у 2022 році, коли російські війська вже були під Києвом.
Про це розповідає Poltava Today
Від заводу до передової: шлях військового
За фахом Олександр – слюсар-збиральник, після школи працював на заводі. Ще у радянські часи проходив строкову службу, тоді ж отримав звання сержанта. У 2014 році, з початком агресії росії проти України, він пройшов медкомісію у військкоматі, однак через проблеми зі здоров’ям був визнаний обмежено придатним до служби.
У 2017 році, розуміючи важливість захисту країни, Олександр вступив до територіальної оборони у Світловодську, де проходив тактичну, теоретичну та стрілецьку підготовку. Під час повномасштабного вторгнення у 2022 році він мобілізувався через місцевий ТЦК, а вже через кілька тижнів був призваний до 65-ї окремої механізованої бригади на Львівщині. Там його призначили водієм мінометного розрахунку.
Випробування на фронті та новий етап служби
Олександр разом із підрозділом тримав оборону біля Гуляйполя на Запоріжжі, де щодня забезпечував підвезення боєприпасів під обстрілами. Згодом батальйон перемістили до району Оріхова, а влітку 65 ОМБр брала активну участь у контрнаступі та боях за Роботине. Військовий відзначає, що з часом підрозділ став більш досвідченим, а успіхи на полі бою значною мірою були результатом злагодженої роботи артилерії.
Протягом усієї служби на передовій Олександр не мав відпустки чи ротації в тил. Постійне перебування на бойових позиціях і високий рівень навантаження призвели до серйозних проблем зі здоров’ям — підвищений тиск, передінфарктний стан. У січні 2025 року після лікування він отримав першу за три роки відпустку й вирішив перевестися у Кременчуцький районний ТЦК та СП, щоб продовжити службу ближче до дому.
Нині Олександр обіймає посаду командира відділення у роті охорони. Він вважає, що навіть у тилу військові мають ділитися досвідом, мотивувати цивільних до служби та пояснювати її важливість для держави.
Всі, хто хоче, вже пішов. Залишаються тільки ті, хто має піти. Їм дали час, аби могли зібратися з думками й силами, пройти навчання і свідомо долучитися до захисту держави. Та багато хто цей шанс змарнував — хтось чекає, що його омине, намагається відсидітися в комфорті, поки триває війна. Та так не буде. Війна не закінчиться доти, доки до оборони від агресивної росії не долучиться кожен без винятку громадянин
Він переконаний, що справжня мотивація до служби з’являється тоді, коли людина усвідомлює цінність своєї участі та значення особистого внеску в захист країни. Олександр наголошує: захищати Батьківщину — це обов’язок кожного, і лише спільними зусиллями можна здобути мир.