Сергій, з позивним «Інженер», служить техніком роти безпілотних авіаційних комплексів у спеціальному батальйоні безпілотних систем. Його шлях у лавах Національної гвардії України — це приклад того, як поєднання знань із цивільної професії, досвіду піхоти та сучасних технологій формує нового захисника держави.
Про це розповідає Poltava Today
Від фахівця нафтової галузі до технічного командира
Сергій народився у Гадячі, що відомий своєю козацькою історією. До війни він працював у нафто- та газовидобувній промисловості. З початком повномасштабної агресії рф чоловік одразу вирішив захищати свою країну та родину. Він долучився до спротиву в перші дні, взявши участь у так званому «Гадяцькому сафарі», і водночас наполегливо намагався потрапити до лав Збройних сил України, незважаючи на відсутність бойового досвіду.
«Я родом із міста козацької слави — Гадяча. Раніше працював у нафтогазовидобувній сфері, — розповідає Сергій. — Коли почалося повномасштабне вторгнення зрозумів, що зобов’язаний захищати свою державу, дім та рідних. В перші дні брав участь у „Гадяцькому сафарі“ і паралельно „штурмував“ військомат, бо не хотіли брати до лав ЗСУ. „Не служив, не маєш бойового досвіду…“», — казали. А 17 березня 2022 року подзвонили і сказали «приїзди».
Почавши службу у піхоті, він брав участь у штурмових діях на Покровському напрямку, де швидко навчився приймати рішення та зберігати холоднокровність у критичних ситуаціях.
Дрони на фронті та цінність цивільних навичок
Згодом Сергій пройшов підготовку, став оператором безпілотників, а з часом — техніком, відповідальним за ремонт та анонімізацію БпЛА. Він наголошує, що сьогодні дрони — не менш важливі на полі бою, ніж піхота, але без бойового досвіду складно діяти ефективно у реальних умовах. Кожне завдання з дронами — це і ризик, і велика відповідальність за людей та результат.
Попри постійну напругу фронту, Сергію вдається зберігати баланс між службою та родинним життям. Він підкреслює, що підтримка сім’ї для нього є головною опорою у складні моменти.
«Інженер» вірить у майбутнє та прагне повернутися до мирної професії. Однак набуті навички залишаться з ним назавжди, адже досвід українських військових цікавий не лише Україні, а й НАТО та європейським партнерам.
Його історія — нагадування, що у війську потрібні не лише ветерани, а й ті, хто готовий використати свої цивільні знання для зміцнення обороноздатності. У сучасній війні вирішальною є не кількість років служби, а рішучість, відповідальність і бажання навчатися. Кожен може внести вагомий внесок у спільну перемогу: стати техніком, оператором, аналітиком чи фахівцем, який підсилить підрозділ. Приклад Сергія доводить: у захисників завжди є місце для сильних, мотивованих і небайдужих людей.