У Полтаві радянська влада здійснювала масові репресії протягом кількох десятиліть, що призвело до загибелі тисяч місцевих жителів. Ці трагічні сторінки історії міста були детально обговорені у випуску подкасту «Стара Полтава», де завідувачка науково-дослідного експозиційного відділу новітньої історії Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Наталія Кузьменко звернула увагу на масштаби та особливості радянських репресій.
Про це розповідає Poltava Today
Механізми радянських репресій та хвилі політичного терору
Репресії радянської влади були спрямовані на знищення політичних противників і створення атмосфери страху серед населення. Протягом усього періоду існування радянського режиму жителі Полтави зазнавали тиску, розстрілів, конфіскації майна, заслань та інших форм покарання. Особливо масштабними були репресії у 1920-ті роки під час встановлення радянської влади, а також у кінці 1920-х, коли для Сталіна це стало символом остаточної перемоги над опозицією.
На початку 1930-х років нова хвиля переслідувань була спрямована проти селян і працівників сільського господарства в рамках колективізації. Надалі, у 1937–1938 роках, відбувся так званий Великий терор, однак масові арешти та розстріли не припинялися і в наступні десятиліття — у 1940-х, після Другої світової війни, а також під час «відлиги».
Місця розстрілів і поховань у Полтаві
Історичні документи вказують на численні місця розстрілів та масових поховань у Полтаві. Підвали будівель на розі сучасних проспекту Віталія Грицаєнка та вулиці Юліана Матвійчука використовувалися як місця утримання та страти арештованих. Згодом каральні органи облаштували катівні у будинку Дворянського та Селянського банку (нині — обласне управління СБУ), а також у спеціально обладнаних арештантських ротах на вулиці Юліана Матвійчука.
Після розстрілів тіла жертв перевозили на територію старого кладовища біля заводу «Лтава», а коли масштаби репресій значно зросли, страти проводили просто на кладовищі. Згодом радянська влада організувала окрему зону масових поховань у лісовій місцевості — урочищі Триби біля Полтави.
«Наприклад, він пише про те, як більшовики відступали, і їхня надзвичайна комісія (ЧК) знаходилася на Спаській вулиці, там, де зараз будинок „Водоканалу“ — на кутку, по діагоналі від Спаської церкви. Там була ще меморіальна дошка Надії Крупської, що вона там мешкала декілька місяців. Так ось, у цьому будинку було ЧК, і коли більшовики відступали, у них не було вже ніякого часу й бажання розбиратися, хто в них там сидить у підвалі, — просто вивели, розстріляли й машинами вивезли та десь поховали. Він (Несвіцький — ред.) каже про те, що вода з кров’ю просто стікала кривавими річками до яру — це територія, де зараз знаходиться Художній музей Віктора Бажана».
За оцінками дослідників, лише в Полтаві та області кількість репресованих сягала близько 20 тисяч осіб, хоча ці дані залишаються приблизними. У архівах збереглися документи, в яких зазначено, що у квітні 1938 року вже були майже виконані встановлені плани щодо кількості розстрілів по першій категорії, а Полтавське управління навіть зверталося до Києва з проханням збільшити ці квоти. Протягом року кількість засуджених до розстрілу могла сягати до 2,5 тисяч осіб лише по першій категорії.
Більше про події Великого терору та історію репресій у Полтаві можна дізнатися у випусках подкасту «Стара Полтава» на Youtube, Apple Podcast, Youtube Music, Spotify, PocketCast, RadioPublic чи за RSS-посиланням.