Олександр із Полтави, якого вважали непридатним до військової служби ще з 2006 року через проблеми зі здоров’ям, зміг стати десантником-штурмовиком у лавах Збройних сил України. Його історія — приклад витримки, патріотизму та особистої мотивації воювати за незалежність держави.
Про це розповідає Poltava Today
Відмова у призові та наполегливість
З початком повномасштабної агресії росії Олександр неодноразово звертався до міського, районного та навіть обласного територіальних центрів комплектування, проте кожного разу отримував відмову через позначку про непридатність у військовому квитку. Незважаючи на це, він не полишав спроб, вважаючи, що країна потребує його допомоги.
14 лютого 2023 року Олександру вдалося домогтися направлення на військово-лікарську комісію, де йому дозволили вступити на військову службу.
«У мене ще з 2006 року у військовому квиткові стоїть відмітка про непридатність. З початком повномасштабного пішов у ТЦК — у міський, потім ходив у районний, навіть в обласний звертався, та не брали мене. Дивилися документи і казали — не потрібен», — розповідає Олександр із позивним «Рибак».
Військова підготовка та бойовий досвід
Після мобілізації Олександр виявив бажання служити в десантно-штурмових військах, аби максимально ефективно протистояти російським окупантам. Пройшовши підготовку у 199-му навчальному центрі, він вирушив до Великої Британії, де за 36 днів опанував інтенсивний курс військової підготовки під керівництвом британських та українських інструкторів. За короткий термін він навчився вправно поводитися зі стрілецькою зброєю та гранатометами.
Після повернення до України Олександра зарахували до 46-ї окремої аеромобільної бригади на посаду старшого стрільця. Разом із підрозділом він пройшов етап злагодження, а на початку літа отримав позивний «Рибак» за вміння ловити рибу.
У липні 2023 року бригада брала участь у контрнаступі на Мелітопольському напрямку, а в серпні підрозділ Олександра вступив у бої за Роботине. Під час одного з обстрілів він зазнав сильної контузії та травми коліна. Майже добу пролежав у бліндажі до евакуації, після чого тривалий час проходив лікування та реабілітацію.
За результатами медичного огляду Олександр був визнаний непридатним до подальшої служби в десантно-штурмових військах, але залишився у строю, перевівшись на тилову посаду ближче до дому — у Полтавський районний ТЦК та СП, де зараз обіймає посаду старшого стрільця відділення охорони.
Через наслідки травми та операції на коліні Олександр пересувається з допомогою милиці, проте продовжує виконувати обов’язки у взводі охорони.
Мотивація та особисті причини
Олександр не приховує, що хотів би повернутися до ДШВ, але через стан здоров’я це неможливо. Він продовжує службу, адже вважає, що захист України — особиста справа кожного. Особливо його мотивує бажання захистити свою 12-річну дитину, розуміючи, що лише зі зброєю у руках можна протистояти загрозі з боку російської федерації.
Вирішальним моментом для Олександра стала атака росії на склад «Нової Пошти» у Полтаві, коли «шахеди» пролітали над його будинком. Тоді він остаточно вирішив, що має бути у лавах ЗСУ, навіть попри всі труднощі та ризики.
Олександр розповідає, що болісно сприймає байдужість частини чоловіків у тилу, які уникають мобілізації і не відчувають мотивації захищати країну. Він переконаний, що кожен може знайти своє місце у війську, і не варто чекати, поки за людину зроблять вибір інші.