Руслан, позивний Граніт, отримав своє прізвисько завдяки незламному характеру. До війни він займався будівництвом та ремонтом плавзасобів, і навіть не уявляв, що одного дня візьме до рук зброю. Проте повномасштабне вторгнення росії змінило його життя.
Про це розповідає Poltava Today
«Дніпро постійно обстрілювали. Руйнували будинки, вбивали ракетами людей. Я не міг залишатися осторонь і одразу пішов добровольцем до Національної гвардії», — згадує Руслан.
Спочатку він був рекрутом, згодом став солдатом, а потім отримав сержантське звання в 17-й Полтавській бригаді НГУ. Його шлях у військовому підрозділі не був легким. Сержант є ключовою фігурою, відповідальною за дисципліну, боєздатність та моральний стан гвардійців. Граніт став головним сержантом батальйону, таким собі «містком» між командиром та особовим складом.
Обов’язки Граніта охоплюють координацію діяльності сержантів рот, забезпечення зв’язку між командирами та гвардійцями, організацію навчань і контроль за виконанням бойових завдань.
«Головний сержант має бути в курсі всього. Чи є в батальйоні боєкомплект? Чи забезпечені гвардійці харчами, амуніцією, медикаментами? Як вони почуваються морально? Це все і багато іншого — входять в мою відповідальність», — пояснює Руслан.
Крім матеріального забезпечення, сержант також опікується моральним станом підлеглих. Він вчасно виявляє емоційне виснаження, надає допомогу або залучає психологів та командирів.
«Я знаю кожного зі своїх хлопців. Бачу по очах, коли в когось є проблема. Це важливо, бо саме люди — головний ресурс армії», — говорить Граніт.
Сержант не лише молодший командир, а й наставник, який навчає молодих гвардійців. Руслан сам пройшов сержантські курси у Великій Британії. Там, окрім роботи із сучасною зброєю, навчався лідерству.
«На війні важливо не тільки вміти влучно стріляти, а й довіряти тим, хто поруч», — зазначає він.
На передовій немає місця хаосу. Кожен має знати свою роль і діяти злагоджено. Граніт контролює цей процес, проводить інструктажі перед завданнями, нагадує гвардійцям тактичні деталі. Він забезпечує дисципліну в підрозділі, але водночас підтримує бойове братерство.
«Наші хлопці завжди жартують, навіть після найважчих завдань. Це допомагає тримати моральний стан на високому рівні», — додає Руслан.
Проте, Руслану не доводиться надовго залишатися в тилу.
«Звикнути до мирного життя вже складно. А коли повертаєшся на передову, вже ніби стаєш її частиною», — каже він.
Він згадує, як зустрічав Новий рік на позиціях.
«Разом із військовим капеланом вітали хлопців. Попри втому і бруд, вони жартували. Ми, українці, завжди залишаємося людьми, і це наша найбільша сила», — розповідає Руслан.
У тилу його чекають батьки, дружина та донька, яка є артисткою балету.
«Я думав, що зараз до театру ніхто не ходить. А зали повні! І це правильно. Саме заради того, щоб люди мали можливість жити нормальним життям, ми тримаємо оборону і робимо все, щоб вибити ворога», — зазначає він.
Але відпочивати довго не доводиться. Як тільки командування дасть наказ, Граніт знову повернеться на передову.
«Якщо не ми — то хто?» — це не просто слова. Це те, що він зі своїми побратимами доводять щодня.
17-та Полтавська бригада НГУ