29 березня 2025 року виповнюється 120 років від дня народження видатного українського бандуриста Федора Деряжного, який народився в містечку Нові Санжари на Полтавщині. Його життєвий шлях став яскравим прикладом служіння Україні через музику.
Про це розповідає Poltava Today
Перші кроки на шляху до мистецтва
У 16 років Федір вперше побачив бандуру у руках молодого сліпого кобзаря, що надихнуло його створити власний інструмент. З браком коштів, він взявся до виготовлення бандури власноруч, але лише через десять років після початку свого захоплення кобзарством йому вдалося створити свій перший інструмент. Паралельно він навчався грати на слух, слухаючи старі платівки свого дідуся.
Під час голодомору на початку 1930-х років Федір подорожував на велосипеді до Білорусі, виступаючи з бандурою, збираючи пожертви для порятунку своїх родичів від жахів Голодомору, що на той час спустошував українське село.
Німецький період та еміграція до Австралії
По закінченню Другої світової війни Федір Деряжний опинився в Західній Німеччині, де продовжив навчатися та виготовляти струнні інструменти. Саме в цей період він виготовив кілька бандур для своїх друзів-бандуристів з капели імені Тараса Шевченка та познайомився з Григорієм Бажулем, який пізніше став основоположником Школи гри на бандурі в Австралії.
У 1950 році родина Деряжних переїхала до Австралії. Після прибуття Федір знову почав виготовляти бандури, вже з австралійських порід деревини. Його популярність зростала, він активно виступав на концертах, виконуючи власні композиції.
Федір Деряжний помер 29 квітня 1982 року в Ньюкастелі, залишивши по собі багатий спадок української культури. Його син Петро, маючи талант і досвід, продовжив справу батька, стаючи видатним бандуристом і громадським діячем в Австралії. Сьогодні пам’ять про Федора Деряжного жива у серцях українців, які шанують його внесок у музичну історію.
«…він став основоположником знаменитої Школи гри на бандурі в австралійському місті Сіднеї».