12 січня минуло 150 років від дня народження автора дизайну національного Герба України «Тризуб», талановитого патріарха української культури Василя Григоровича Кричевського та десять років єдиному в Україні Музею мистецької родини Кричевських
У літопис нашої держави золотими літерами навічно вписано імена знакових постатей, чий творчий доробок відіграв визначальну роль у розвитку України. Серед них — Василь Григорович Кричевський — видатний український архітектор, маляр, графік, художник декоративно-ужиткового мистецтва, художник театру та українського кіно, мистецтвознавець, педагог, колекціонер, найбільш харизматична постать українського мистецтва першої половини ХХ століття, фундатор стилю українського модерну в національній архітектурі, один із засновників і перший обраний ректор Української Академії Мистецтв, автор дизайну національного герба України «Тризуб» і перших українських грошей, Почесний член Української вільної академії наук у США, академік, професор, доктор мистецтвознавчих наук, заслужений діяч мистецтв УРСР, патріарх великої мистецької родини Кричевських, яка збагатила світове мистецтво кількома видатними художниками, автор проекту будівлі колишнього Опішнянського гончарного показового пункту Полтавського губернського земства.
Народився 12 січня 1873 року в багатодітній родині міщанина, лебединського повітового фельдшера Григорія Якимовича Кричевського та його дружини Парасковії. З дитячих літ йому вправно вдавалося робити замальовки окремих хат, інтер’єрів, орнаментів. У тринадцять років Василь став студентом Харківського залізнично-технічного училища. Здібності хлопця одразу привернули увагу викладачів, і підліткові доручили проектувати невеликі міщанські будинки. Так він заробляв собі на життя. Згодом у Василя з’явилися й власні замовники.
Як живописець уперше експонувався на Виставці харківських художників 1897 року.
1902 року був у складі підготовчої комісії до ХІ Археологічного з’їзду, збудував для його етнографічної виставки типову для Слобідської України селянську хату з усіма її деталями.
Цього ж року запропонував свій проєкт у стилі українського модерну для будівництва нового будинку земства в Полтаві (нині — Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського). З 1903 до 1906 року перебував у Полтаві, займаючись опрацюванням архітектурних деталей оформлення земського будинку й розробкою інтер’єрів. У цей час багато їздив по селах Полтавщини, збираючи зразки народного мистецтва й побуту. Зведенням будинку (1906–1907) було утверджено національний стиль в українській архітектурі.
1904 року за його проєктом було зведено Народний дім у Лохвиці, заснований на традиціях народної архітектури.
Як неперевершений знавець народного мистецтва, він зробив відчутний внесок у вітчизняну сценографію і театральний дизайн. У 1907–1910 роках оформляв спектаклі в театрі Миколи Садовського, потім — вистави в Українському державному театрі.
1908 року виконав проєкт надгробного пам’ятника Михайлу Милорадовичу в Києві.
1911 року оазом із Михайлом Грушевським подорожував Італією; працював над оформленням низки книжок. Цього ж року познайомився й потоваришував із Данилом Щербаківським і почав співпрацювати зі школою килимарства, де до 1913 року був її керівником.
У 1916–1917 роках Василь Кричевський бореться за створення української професійної кінофабрики. 1925 року його запросили художником на Одеську кіностудію.
Після лютневої революції 1917 року став одним із організаторів Української Академії мистецтв і був обраний її ректором. Однак він відмовився від посади, і першим ректором академії став його молодший брат Федір, а сам керував у ній майстернею архітектури та орнаментики.
Водночас брав участь у роботі підготовчої комісії зі створення Герба україни, підготував власні проєкти великого і малого Державних гербів України. Розробив проєкти великої та малої Державних печаток Української Народної Республіки, прапор для Богданівського полку. У січні 1918 року почав працювати над проєктами паперових грошей і поштових марок УНР (у грошовий обіг було випущено банкноту 2 гривні, виготовлену за його проєктом).
У лютому 1918 року, під час наступу на Київ більшовиків, був обстріляний будинок Михайла Грушевського. На жаль, під час пожежі згоріла колекція Василя Кричевського, яка знаходилася в цьому будинку.
За часів правління гетьмана Павла Скоропадського Василь Кричевський перебрався до Миргорода, де деякий час керував Художньо-промисловою школою імені Миколи Гоголя. Невдовзі створив на її базі Миргородський художньо-промисловий керамічний інститут.
Його двічі заарештовували, однак після втручання студентських та громадських делегацій був звільнений.
З 1922 року Василь Кричевський — професор Архітектурного інституту. 1924 року цей інститут об’єднали з Інститутом пластичних мистецтв і створили Київський художній інститут.
До Тараса Шевченка Василь Кричевський ставився по-особливому, з шаною. 1925 року він відшукав у Києві будинок, де 1846 року жив Кобзар, і від реставрував його, а потім домігся відкриття в ньому музею. Нині це Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка.
1929 року йому запропонували розробити проєкт музею Тараса Шевченка на могилі поета (місто Канів), який 1933 року було схвалено. 1934 року відбулася закладка. 1939 року музей було відкрито.
1931 року виконав проєкт надгробного пам’ятника Михайлу Коцюбинському в Чернігові, 1936-го — Михайлу Грушевському в Києві.
1939 року здобув наукове звання доктора мистецтвознавчих наук, а 1940-го йому присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. З цієї нагоди в Києві було влаштовано велику персональну виставку, яка налічувала 1055 експонатів.
Друга світова війна застала Василя Кричевського в Києві. Він пізнав усі негаразди окупації: голод, холод, поневіряння по чужих будинках. Восени 1943 року на запрошення митрополита Андрея Шептицького Василь Кричевський з родиною переїхав до Львова, де обійняв посаду ректора Вищої мистецької української школи.
1945 року оселився у Франції, у свого сина Миколи, а на початку 1948 року переїхав до доньки в Каракас (Венесуела). Там продовжував малювати місцеву природу, а з пам’яті рідні місця в Україні.
Помер 15 листопада 1952 року в Каракасі, де і був похований.
Василь Кричевський подарував Опішному часточку себе, адже саме тут за його проєктом було збудовано Опішнянський гончарний навчально-показовий пункт Полтавського губернського земства (1916) — найяскравіший вияв українського національного мистецтва ХХ століття. Упродовж 1925–1926 років у цьому будинку діяла Опішнянська керамічна промислова школа під керівництвом технолога-кераміста Івана Бойченка. 1929 року на базі гончарної майстерні школи утворено першу в Опішному гончарну артіль «Художній керамік». Упродовж 1936–1941 років у цьому приміщенні функціонувала Опішнянська школа майстрів художньої кераміки. З 1963 року там діяв цех №1 опішнянського заводу «Художній керамік». З 1986 року будівлю передано національному музею-заповіднику українського гончарства в Опішному.
Рівно десять років тому, в січні 2013 року, в цій будівлі було відкрито Музей мистецької родини Кричевських. Дату відкриття музею було обрано не випадково, адже січень у цій родині рясніє іменинниками. Відкриття Музею мистецької родини Кричевських відбулося за особистої присутності онука (Василя Івановича Лінде-Кричевського) та правнука (Василя Васильовича Лінде-Дункана) видатного мистця, які спеціально приїздили в Опішне з Венесуели (США).
Нині ця унікальна й багата на історичні події споруда стала чи не найліпшим виставковим центром в Україні: у залах експонуються прекрасні витвори мистецтва й унікальні архівні документи талановитої династії Кричевських, на фасаді величавіє єдина в Україні Стіна гончарної слави України, а подвір’я прикрашають глиняні монументальні скульптури створені учасниками Міжнародного ІНТЕРСимпозіуму в Опішному «2012: 12×12» за мотивами творчості Василя Кричевського та ковані роботи створені під час щорічних Національних ковальських фестивалів «ВакулаФЕСТ–ХХІ».
За десять років Музей мистецькї родини Кричевських прийняв тисячі вдячних відвідувачів, які повертаються знову і знову, аби насолодитися особливою аурою, що там панує. Проводилися наукові конференції, мистецькі форуми, прес-конференції ініційовані Національним музеєм-заповідником українського гончарства в Опішному. У стінах цього закладу лунали виступи членів Національної академії мистецтв України, представників творчих спілок та державних діячів України. За сприянням благодійного фонду «ДАР» у цій будівлі відбулися зйомки документального фільму «Третій вимір Василя Кричевського» з Василем Лінде-Кричевським у головній ролі.
З нагоди 150-ої річниці від дня народження Василя Григоровича Кричевського Національний музей-заповідник українського гончарства Опішному виграв грант Cтабілізаційного фонду культури Goethe-Institut Ukraine на реконструкцію мансардного приміщення Музею мистецької родини Кричевських.
Цей проєкт передбачає створення експозиційного простору на верхньому поверсі Музею мистецької родини Кричевських з метою демонстрації творчої спадщини представників цієї династії.
Сьогодні, ремонтні роботи завершено (зроблено опалення, утеплено дах, прокладено електропроводку, зачищено цеглу, відштукатурино стіни, встановлено сучасну систему підвісу для освітлення та експонатів).
Незабаром новий виставковий простір Музею мистецької родини Кричевських відкриє двері для своїх відвідувачів і можна буде насолодитися переглядом унікальних речей пов’язаних із талановитою мистецької родиною Кричевських.
Світлана ПРУГЛО, інформаційна служба Національного музею гончарства