Обговорення потенційної шкоди від захоплення історією набуває все більшої актуальності, особливо у контексті сучасних суспільних та політичних подій. Дедалі частіше виникає питання: чи потрібно взагалі захоплюватися історією, якщо існують обґрунтовані сумніви щодо її наукового статусу?
Про це розповідає Poltava Today
Історія як джерело конфліктів і нерівності
Один з головних аргументів проти захоплення історією полягає в тому, що саме історичні наративи часто стають підґрунтям для міждержавних конфліктів і воєн. Прикладами цього слугують численні звернення путіна до історичних «образ», спроби виправдати агресію рф щодо України посиланнями на події минулого. При цьому історичні аргументи використовуються як виправдання претензій на території, зокрема щодо Криму, хоча в міжнародному праві визначальним є юридичне визнання кордонів, а не історичні міфи.
«Скільки б ви не говорили опоненту про історичне право, скільки б не тицяли пальчиком у літопис, він наведе вам у відповідь стільки ж аргументів і з посиланням на той самий літопис. Не вірите? Посидьте годинку-другу в чат-рулетці. Самі переконаєтеся».
Історія також лежить в основі соціальної нерівності. Витоки багатьох суспільних ієрархій сягають родоводів, які слугували легітимацією привілеїв. Навіть сьогодні у багатьох країнах зберігаються монархічні чи аристократичні традиції, а в сучасних соціальних відносинах простежуються ті самі механізми розподілу влади і статусу на основі минулого.
Міфологізація минулого та її наслідки
Ще одна небезпека захоплення історією – створення міфологічного минулого. Національні історії, як правило, мають компліментарний характер: вони приховують негативне, перебільшують здобутки та формують завищені очікування від сьогодення й майбутнього. Це може призвести до виправдання пасивності, нездатності вирішувати актуальні проблеми, а також до виникнення безпідставних претензій щодо сусідів.
Прагнення до величі та слави, підживлене історичними прикладами, часто стає мотивацією до насильства, а не до мирного розвитку. Більшість «великих» постатей історії прославилися не досягненнями науки чи культури, а війнами та кровопролиттям. Наслідування таких прикладів лише посилює загрозу нових катастроф.
Окрім того, захоплення історією породжує віру в історичну неминучість, що дозволяє виправдовувати морально сумнівні дії. Люди, переконані в існуванні «законів історії», схильні знімати із себе відповідальність за власні вчинки, виправдовуючи їх нібито вищими закономірностями.
Разом із тим, позбавлення пам’яті неможливе, оскільки вона є фундаментальною ознакою людини. Відомий французький поет Поль Валері застерігав: історія — «найнебезпечніший продукт, вироблений хімією інтелекту». Тому слід ставитися до захоплення історією обережно, критично осмислюючи її вплив на сучасність.