Останнім часом питання справедливості податку на спадщину знову набуло актуальності. Дискусія пожвавилася після заяви Білла Гейтса, який пообіцяв протягом наступних двадцяти років передати 99% своїх статків на благодійність. Статки співзасновника Microsoft нині оцінюються у 108 мільярдів доларів, і за останні чверть століття він уже інвестував у різні доброчинні проекти понад 100 мільярдів. Гейтс підкреслив свою позицію словами:
Про це розповідає Poltava Today
«Коли я помру, хай кажуть що завгодно. Тільки не те, що я помер багатим», — сказав Гейтс. І підсумував: «Померти багатим — ганьба».
Цей підхід до розпорядження багатством підтримують і інші відомі мільярдери. Ще у 2010 році Білл Гейтс разом із Уорреном Баффетом започаткували рух «Присяга дарування», що закликає мільярдерів жертвувати щонайменше половину своїх статків на доброчинність. До 2014 року до цієї ініціативи долучилися 127 заможних сімей із 12 країн, а деякі, як Баффет і Марк Цукерберг, обіцяли передати на благодійність 99% своїх коштів.
Теорія справедливості та суспільний внесок
Великий вплив на подібні рішення, ймовірно, мала відома праця Джона Ролза «Теорія справедливості». У ній розглядається і питання спадщини, а також відносини між поколіннями. Хоча сам Ролз визнає, що цей аспект його теорії розроблений не надто докладно, він наголошує, що проблема передачі багатства у спадок ставить перед етикою серйозні виклики.
Ролз підкреслює: люди об’єднуються у спільноти, щоб створити систему кооперації, яка робить життя кожного кращим, ніж у повній ізоляції. Фінансовий успіх, наприклад, Facebook, став можливим завдяки внеску мільярдів користувачів по всьому світу. Отже, з точки зору справедливості, багатство, згенероване компаніями, є результатом спільної праці багатьох людей, хоча й ініціатор і організатор має право на більшу частку.
Дилема спадкоємності та пошук балансу
З моменту, коли питання стосується передачі багатства у спадок, постає дилема: чи справедливо, що спадкоємці отримують статки, створені колективною працею? Багато сучасних мільярдерів, розуміючи це, передають значну частину своїх коштів на проекти, покликані приносити користь усьому людству. Однак виникає питання: як бути із тими, хто не поділяє такої позиції?
З огляду на філософські підходи, можна стверджувати, що високий податок на спадщину — наприклад, у розмірі 80% — є цілком виправданим. Проте реалізація такого податку на практиці наштовхується на низку проблем: складно застосувати однакову ставку до всіх видів спадщини, особливо якщо йдеться про нерухомість середньостатистичних громадян, для яких навіть 40 тисяч доларів можуть бути непідйомною сумою.
Ролз пропонує механізм прогресивного податку та неоподатковуваного мінімуму, який має враховувати можливості найменш забезпечених членів суспільства. Також він розглядає питання спадкових очікувань: кожне покоління отримує від попередників певний рівень добробуту та має право розраховувати на спадковий внесок, але й несе відповідальність перед майбутніми поколіннями.
Ключове питання — знайти баланс між приватними й колективними заощадженнями та визначити, яку частину зібраних через податок на спадщину коштів слід спрямовувати на потреби сучасників, а яку — інвестувати у майбутнє. На ці питання універсальної відповіді немає; рішення залежать від економічного рівня країни та суспільного консенсусу.
Варто враховувати ще один аспект: кожне нове покоління отримує менше природних ресурсів, ніж попереднє, а також успадковує нерозв’язані проблеми, зокрема екологічні. Це спонукає деякі країни, наприклад Норвегію, створювати спеціальні фонди, які акумулюють доходи від використання ресурсів на користь майбутніх поколінь.
Більшість філософів погоджуються: кошти, отримані від податку на спадщину, варто спрямовувати на покращення перспектив найменш забезпечених, зокрема на освіту, медицину та інвестиційні проекти. Це дозволяє перервати коло бідності та сприяє розвитку суспільства в цілому. Інший важливий напрямок — фінансування ініціатив, які зберігають культурну спадщину та підтримують справедливі інститути.
Підписки, коментарі, лайки щиро вітаються!