Обговорення питань справедливості часто зіштовхує нас із суперечливими дилемами, які не мають однозначних відповідей. У центрі уваги — знаменита фраза, яку приписують і Робесп’єру, і Сен-Жюсту:
Про це розповідає Poltava Today
«Ніякої свободи ворогам свободи».
Ця максима виникла за часів Великої Французької революції, коли якобінський терор виправдовували потребою захисту свободи. Робесп’єр і Сен-Жюст не зупинялися перед крайніми заходами, прагнучи побудувати новий лад. Філософське протиріччя полягало в тому, що на захист свободи застосовувалися дії, які її ж і обмежували.
Парадокс свободи слова у демократичному суспільстві
Прикладом сучасної дилеми є ситуація, коли суспільство проголошує свободу слова своєю головною цінністю, проте зіштовхується з опозицією, яка цю цінність не поділяє і навіть виступає за її обмеження. Парадокс полягає в тому, що тоталітарні сили, користуючись свободою слова, можуть здобути владу, а потім знищити цю ж свободу.
У такій ситуації постають два важливих питання: чи справедливо обмежувати свободу тим, хто не визнає її цінності, і чи мають ті, хто прагне обмежень, право скаржитися на власні утиски. Чи повинна справедливість бути толерантною до нетерпимих, і якщо так, то за яких умов?
Погляди Ролза на межі терпимості
Відомий філософ Джон Ролз вважає, що справедливість не зобов’язує залишатися бездіяльними, якщо під загрозою опиняються основи існування суспільства. Обмеження свободи нетерпимих виправдане лише тоді, коли існує реальна загроза безпеці та інституціям свободи. В інших випадках громадянам слід зберігати рівність конституційних свобод та уникати обмежень доти, поки загроза не стане очевидною.
Водночас, за Ролзом, людина не може скаржитися на поведінку інших, якщо вона сама застосовувала б ті ж принципи у схожих обставинах. Таким чином, скарги тоталітарних партій на обмеження свободи слова не є підставою для визнання несправедливості.
Однак і цей підхід не дає чіткого алгоритму дій. Протиріччя між принципами терпимості та необхідністю самозахисту залишається невирішеним. Адже навіть якщо суспільство обирає терпимість, воно може ризикувати власним знищенням, якщо дозволить нетерпимим силам діяти без обмежень.
Виникає питання: «Чи повинно суспільство, яке обрало терпимість, бути нетерпимим до нетерпимості?» Відповіді на це питання шукають не лише у філософії, а й у моралі та здоровому глузді, адже йдеться про баланс між ідеалами та практичною безпекою.
Історичні приклади лише підсилюють вагу дилеми. Наприклад, якби Тимчасовий уряд у 1917 році нейтралізував Леніна і Троцького, можливо, не відбулося б Жовтневого перевороту та подальших трагедій. З іншого боку, сучасний Ізраїль, знищуючи іранських фізиків, намагається запобігти появі ядерної зброї в Ірані, хоча такі дії суперечать міжнародним нормам.
Подібних «клятих питань» безліч, і на жодне з них немає простої відповіді. Вибір між принципами і реальністю часто стає випробуванням для суспільної моралі та справедливості. Врешті, вирішення таких протиріч залишається відкритим для дискусій і залежить від конкретної ситуації.